Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Політичні вчення Платона і Аристотеля» (ID:9989)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   15 кб.

Політичні вчення Платона і Аристотеля ПЛАН


Вступ

Політична думка в історії цивілізації має давню і багату історію. Цей процес нерозривно був зв'язаний зі
становленням перших держав як особливої організації влади. Людство мало нагромадити досвід майже двох тисяч
років державного управління, перш ніж склалися можливості для теоретичних узагальнень і висновків стосовно
політичного життя як особливої сфери суспільних відносин.

Історія соціально-політичних учень є однією з найважливіших складових частин духовного світу людства. Вона є
результатом діяльності багатьох поколінь мислителів, що цікавилися проблемами суспільного та державного
устрою, політикою, взаємовідносинами особистості й суспільства. Вивчаючи історію соціально-політичної думки,
ми не тільки задовольняємо законний інтерес до минулого: ідеї, що з'явилися протягом історичного розвитку
людства, і нині справляють вплив на соціально-політичні процеси. Завдяки духовним контактам, взаємовпливу
різних учень, «спадковості» їхнього розвитку формувалися універсальні, загальні для всіх людей цінності.

Соціально-політичні ідеї відбивають реальні процеси людського життя, а тому джерел їхнього виникнення й
розвитку, причин розквіту та занепаду треба шукати не в самих цих ідеях, а в матеріальних умовах життя, у
характері соціально-політичних процесів на кожному етапі суспільного розвитку.

Проблема зародження й еволюції політичних знань охоплює різноманітні форми теоретичного пізнання природи,
суспільства, сутності влади, держави, політичної системи, явищ політичного процесу. Складність і мінливість
сучасного політичного буття потребує вдумливого застосування виробленого й осмисленого людством сукупного
досвіду, всієї духовної культури, створеної багатьма поколіннями мислителів. Ці політичні знання належать не
тільки минулому, вони є надбанням сучасних і майбутніх політичних процесів, політичних ідей, політичної
культури. Без політологічного концептуального доробку наших пращурів, з якого постійно живилась і живиться
політична наука кінця II і початку III тисячоліття, неможливе глибоке усвідомлення особливостей сучасного
політичного розвитку.


1. Політичні вчення Платона

Погляди рабовласницької аристократії виражав Платон (427— 347 pp. до н. е.). Його ідеї мали величезний вплив
на всю пізнішу історію соціально-політичної думки.

Найголовніші ідеї Платона сформульовані в його працях «Держава», «Крітій», «Політик», «Закони» та ін. Він
заклав основу політичної філософії, розробив концепції ідеальної справедливої держави, політичної
солідарності, колективізму і рівності, аристократії, тімократії, олігархії, тиранії, монархії, демократії та
«істинного правління». Дав філософське обґрунтування понять політики, політичних знань, політичного мистецтва,
політичної ідеології, державного устрою, форми державного управління, політичної свободи, справедливого закону
тощо. Він передбачав розмежування влад, обґрунтування освіченого абсолютизму, геополітичного чинника,
можливості рівності (егалітаризму, зрівняльного комунізму), розподілу праці, усуспільнення майна, скасування
приватної власності, а також практичні пропозиції щодо системи державних органів, ієрархії державних
службовців з визначенням компетенції кожного органу і посадових осіб, подальше осмислення природно-правової
доктрини та причин появи держави, сутності людини, принципів консолідації суспільства, політико-етичних явищ
тощо.

Платон мріяв заснувати ідеальну державу. Він навіть написав спеціальний твір під назвою «Держава». Політичний
ідеал Платона — аристократичний державний устрій, «влада ліпших». Він виступає з різкою критикою
рабовласницької демократії. Демократія будується на визнанні влади більшості народу над меншістю. Але за
Платоном більшість є «безумною». Величезна «жадоба свободи» в демократичній державі, на думку Платона,
призводить до того, що законослухняних громадян там змішують з грязюкою як добровільних рабів, батько боїться
своїх дітей, учитель — учнів, чоловіки — жінок, молодші не поважають старших. Ось чому демократична держава,
за Платоном, легко вироджується в тиранію, бо, на його думку, з «безмежної свободи виникає величезне та
жорстоке рабство».

Платон пояснював генезис держави як природне прагнення людей до громадського життя з метою забезпечення потреб
для існування й удосконалення. Держава, за Платоном, має служити насамперед високому ідеалові – наближенню
людей до ідеї добра, спокою і щастя. Держава, за Платоном, має служити насамперед високому ідеалові —
наближенню людей до ідеї добра, спокою і щастя. Він розробив дві концепції держави: ідеальну і реальну.
Основними ознаками ідеальної держави є загальність і постійність. Загальність передбачає, що держава керується
загальним добром, а не окремими інтересами громадян, а постійність полягає в тому, щоб громадяни одностайно
прямували до досягнення мети держави.

В ідеальній державі громадяни мають бути поділені на три суспільні стани, кожен з яких повинен жити і
виховуватись у своєрідних умовах і володіти власними чеснотами. До першого, найвищого стану належали
правителі, які повинні бути філософами. Чеснотою цих правителів є мудрість. Другий стан становлять воїни, що
дбають про цілісність держави, бережуть її кордони та внутрішній лад. У них чеснотою є хоробрість. До третього
стану мають належати ремісники, купці, хлібороби — всі ті, хто здобуває матеріальні засоби для існування. Їхня
чеснота — поміркованість. Два перші стани повинні жити за комуністичними принципами — без приватної власності,
подружжя, родини, а також мають пройти школу державного виховання.

Демократія — лад «приємний і різноманітний», але вона урівнює рівних і нерівних від природи людей, а тому
переростає в тиранію — «панування найгіршого обранця народу, оточеного натовпом негідників». Справедливість у
тому, щоб кожний стан займався своїм і не втручався в чужі справи («кожному — своє»). Політика — «царське
мистецтво», засноване на знаннях і таланті правити людьми. Політичне мистецтво — це мистецтво плести політичну
тканину, яка поєднувала б мужніх, щасливих, виважених і дружніх однодумців. Закони встановлюють для загального
блага, і вони не можуть мати корпоративного характеру. Вони повинні обмежувати правлячих, свободу
підпорядкованих, бути суворими, регламентувати публічне й приватне життя людей. Наука про закони —
найважливіша наука вдосконалення людини.

Платон засуджує не тільки демократію. Він з ненавистю ставиться до тиранії, олігархії (влади багатих),
тимократії (влади військових). Усім цим формам організації влади мислитель протиставляє власний проект
досконалої держави й правління. Основна суть платонівської держави — справедливість, що полягає в ретельному
виконанні кожним членом суспільства своїх обов'язків. Останні визначаються природними нахилами людини. На
чолі такої держави стоять філософи, які на основі «вічних» ідей мудро керують суспільством. Друга верства
суспільства — воїни — живе аскетичним життям і захищає державу від внутрішніх та зовнішніх ворогів. Третя
верства — хлібороби та ремісники, завдання яких годувати всю державу.

Отже, громадяни держави одвічно не є рівними, але нерівність ця не спадкова. Якщо діти воїнів виявлятимуть
погані нахили, вони можуть бути переведені в ремісники або хлібороби. Допускав Платон і перехід із третьої
верстви суспільства в другу, а з неї і в першу.

Платон мало цікавився питаннями організації виробництва, а тому майже нічого не писав про ремісників та
хліборобів. Його увага була спрямована на життя тих верств, котрі створюють закони, стежать за їх виконанням.
Філософи та воїни не мають ні приватної, ні особистої власності, бо, на думку Платона, власність заважатиме
їм вершити державні справи на засадах справедливості. Вищі верстви суспільства живуть спільно, харчуються всі
разом. Сім'ї в них нема, а діти виховуються державою. Платон не схвалює ні надмірних злиднів, ні надмірного
багатства, оскільки приватна власність, на його думку, руйнує цілісність та єдність держави, породжує численні
чвари.

Соціальний проект Платона часто називають соціалізмом. Але це соціалізм казарми. До того ж майнову рівність
Платон не поширював на третю верству суспільства, а рабів взагалі не вважав громадянами держави. Заради
благополуччя цілого Платон приносив у жертву інтереси окремої людини, перетворюючи суспільство на щось,
схоже на величезний мурашник.

Цікаво, що в проекті афінського мислителя вже закладені елементи майбутніх тоталітарних режимів, коли всі
сторони життя суспільства та особи регулюються й контролюються державою. Але, заперечуючи особистість, Платон
заперечував і егоїзм особистості. Він уважав, що розвиток людства залежатиме в кінцевому підсумку від змін у
характерах людей, від виховання нових людських якостей.

2. Значення Аристотель в історії політичної думки


Величезну роль в історії соціально-політичної думки відіграв інший античний мислитель — Аристотель (384—322
pp. до н. е.). Учень та прихильник Платона в перший період свого життя, він побачив вразливі місця в системі




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel