Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: « Консервативний напрямок політичної думки (В.К. Липинский)» (ID:9406)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   19 кб.

Тема: Консервативний напрямок політичної думки (В.К. Липинский)


1. Теорія нації, держави, консервативна політична доктрина за В. Липинським.

2. Формування політичної культури.


1. Теорія нації, держави, консервативна політична доктрина за В. Липинським.


В західно-українських землях, що опинилися у складі Польщі існувало три крила національно визвольного руху:

ліве крило представляв В. Винниченко;

центр – консервативний напрямок В’ячеслава Липинського;

праве очолював Дмитро Донцов.

Розвиток Політичної думки на Україні пов’язувався саме з цими іменами у 20 – 30 - р.р.

В підручнику з політології Кучерявого І.Т. пишеться про джерело формування консервативно-націоналістичного
напрямку в Українській політичній науці – це була книга “Історія русів” Георгія Кониського, опублікована у
1846р. малим тиражем. В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський звернулися до ідей викладених у цій книзі,
яка таємно поширювалася і була дуже популярна, мала великий вплив на подальшу українську політичну думку та
історію. Руси розглядалися тут у значенні, українці, як спадкоємці Київської Русі.

Політологія за ред. І.Т. Кучерявого, м. Київ 1998, “Вища школа”, с 267.

Цей історико-політичний трактат відображав спосіб мислення значної частини знаті на Лівобережній Україні –
нащадків козацької старшини. На рубежі століть М. Міхновький робить спробу відродити історико-юридичну
програму “Історія русів” у брошурі “Самостійна Україна” (1900р.). Однак широкого значення ця спроба не мала,
бо в ці часи народництво було панівним напрямком розвитку політичної думки в Україні.

Розвиток консерватизму пов’язаний з ім'ям В. Липинського (1882 – 1931). У “Матеріалах до програми” Української
демократично-хліборобної партії він викладав концепцію об’єднання всіх українських земель в одній національній
держав, обґрунтовував ідею народного суверенітету і позиції української хліборобної демократії.

Необхідно трохи вдатися до теорії, щоб повно розкрити питання напрямку політичної думки В. Липинського.

Історія консерватизму базується на визнанні непорушності природним чином сформованого порядку речей. Тому в
основі консерватизму лежить традиціоналізм – ідея збереження традиційних цінностей пов’язаних з сім’єю
релігією, становим розмежуванням. В.Липинський доводить, що саме мешканці української землі, незважаючи на
етнічне походження, віровизнання, соціальну приналежність можуть бути повноправними громадянами української
держави (теорія нації).

Виходячи з положень традиціоналізму консерватори стверджують пріоритет в суспільному розвитку наступності
перед нововведеннями. На їх думку політичні принципи слід пристосовувати до звичаїв, до установлених
суспільно-економічних та політичних інститутів. Якщо брати класичний консерватизм, то в ньому ієрархічний
суспільний устрій не може бути самовільно змінено людиною, тому що встановлюється вищими силами.

Розробляючи свою концепцію, В. Липинський використав і трансформував на український грунт західноєвропейські
теорії еліти Г. Моска та В. Парето., обстоюючи незамінні функції еліти в кожному організованому суспільстві, а
особливо у кожній державі. Вони виходили з того, що при будь-якій формі влади меншість, яку В. Парето називав
“елітою”, а Г. Моска “політичним класом” здійснюють керівництво “некомпетентними” масами. Французький
політолог Л. Боден вважає, що політичну еліту складають люди, які володіють високим положенням в суспільстві
та завдяки тому впливають на соціальний процес; це люди, які володіють інтелектуальними та моральними
перевагами над основною масою людей. А. Тойнбі говорить, що еліта – це творча меншість, яка протистоїть
нетворчій більшості і т. ін.

Політична еліта – це соціальна група, яка підтримує певний рівень політичного впливу і є основним джерелом
керівних кадрів для інститутів тої чи іншої держави або суспільства.

Политология: Учебное пособие для вузов. Под ред. А.А. Радугина. – М., 1999.– с.160.

Щодо В. Липинського, то його концепцію еліт, яка тісно пов’язана з організацією державної влади можна викласти
наступним чином.

Форма організації кожної держави, на думку вченого, залежить від "активної меншості", яка завдяки своїй
матеріальній і моральній силі стає на чолі нації, творить необхідні динамічно-матеріальні і духовно-громадські
цінності, які потім переймає й присвоює вся "пасивна більшість" нації. "Найкращі між хліборобами, - найкращі
між військовими, - пише В. Лнпинський у "Листах до братів-хліборобів", - найкращі між робітниками, найкращі
між інтелігентами, найкращі між промисловцями і т. д. - ось нова українська аристократія". Тобто аристократія,
еліта є реальною дійовою (чи бездіяльною стосовно державотворення) особою при всіх основних формах організації
суспільства.

Але класична сутність еліти не тільки в тому, що її члени концентрують в своїх руках владу, шляхом
монополізації права на прийняття рішень, на визначення цілей. Це перш за все певна соціальна група, яка
заснована на внутрішніх соціальних зв’язках між кожним членом елітного класу, між кожним ідеологом. Їх
об’єднують спільні інтереси, які пов’язані з володінням реальними важелями влади, бажанням зберегти на них
свою монополію, не допустити до них інші групи, стабілізувати та укріпити позицію еліти, а відповідно і
кожного його члена.

В. Липинський шукав відповіді на головне питання у своїй політичній доктрині: при якій формі організації
національної аристократії може постати Українська Держава? І бачить майбутню незалежну Україну як
конституційну монархію з диференційованою класовою структурою і гегемонією класу заможних селян. "Ми
монархісти. Але ми не хочемо повороту померлого монархічного ладу, ані відродження монархії в її минулих,
вироджених формах... І ця наша монархія, гетьманство, не може бути диктатурою однієї касти, за яку та каста
зубами держиться, а вся решта з її зубів шматок за шматком. через поширення "конституційних і демократичних
"прав", собі вириває".

Отже В. Липинський, відводив в своїх працях значне місце “еліті”, “гетьманству”, він протиставляв їх
диктатурі, тиранії. А концентрацію влади в одних руках, він бачив, як один з найкращих способів досягнення та
розбудови суверенної української держави.

В. Липинський українську державницьку ідеологію будує на народних традиціях, державницькому досвіді
гетьмансько-козацькйх часів, високій етнічній культурі хліборобської спільноти. Ідеал такої державності -
спадкоємна монархія, очолювана гетьманом.

Отже гетьманству необхідно приділити більше уваги та розкрити підхід вченого до цього інституту влади.

Єдиною політичною організацією в Україні, що відповідає зазначеним умовам — саме з огляду внутрішньо
притаманних їй історико-політичних реалій, є, поруч із класократією, монархічна, гетьманська форма державного
правління. Організація такої держави залежить передусім від того, яким методом буде організована провідна
владна верства. Організувати, здисциплінувати й облагородити українську провідну верству може лише об'єднання
навколо такого гетьмана, право на гетьманство якого випливає з його родової і державної історичної традиції, а
не спирається на диктатуру чи навіть вибори з волі народу. В. Липинський під монархією в її вироджених формах
розуміє диктатуру, в той же час негативно відноситься до демократичних виборів та волі народу, беручи ці
словосполучення в лапки. Загальну масу народу легко можна направити в те русло, яке необхідно одній касті.

Лише тоді інші держави не розвалять Україну, коли проти законного гетьмана України вони не зможуть підняти
поступову революційну отамансько-президентську верству.

Основне в будові держави, згідно з В. Липинським,— це організація, а не орієнтація. Необхідність саме
гетьмансько-монархічної організації державного правління для України випливає з реалізації на її основі двох
чинників — зовнішнього і внутрішнього, без нейтралізації яких міцна суверенна українська держава просто
неможлива.

Зовнішній чинник полягає в тому, що лише" гетьман може сполучити в одну націю “лівих” і “правих” українців,
які без гетьмана завжди дотримуватимуться взаємовиключаючих орієнтацій: одні до Москви, інші до Варшави, треті
на Захід, що неминуче призведе до загибелі нації.

За Липинським, гетьмансько-монархічна держава має стати для українців тим, чим на протязі віків була і є для
англійців їх традиційна монархічна форма державного правління. Монархія є основним традиційним символом
британської політичної культури саме тому, що вона “служила для британської суспільності символом наступності
і єдності, зберігала патріотичні почуття в парламентських і партійних конфліктах і була, відповідно, фактором
згуртування народу, який часто розходився в поглядах з багатьох інших політичних питань” .

Внутрішній чинник, за Липинським, полягає в тому, що тільки українська монархія знищить “вищість” і




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel