Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Революція 1848 року в Австрії та її наслідки» (ID:9152)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       3 стр.
Размер в архиве:   15 кб.

Реферат на тему: “ Революція 1848 року в Австрії та її наслідки”.

План.


Соціально-економічне та політичне становище народних мас Галичини та Буковини напередодні 1848 року.

Цисарський патент від 25 квітня 1848 року, ліквідація рабства та її наслідки.

1840-ві роки були добою великого революційного піднесення в усій Європі. Пригнічена Віденським Конгресом та
“Священним Союзом” вільна думка прокидалась до життя. Серед інтеглігенції зростає інтерес до історії свого
народу, з’являються етнографічні праці, збірки народних пісень, переказів, казок. Створюються таємні
товариства, які домагаються ліберальних реформ: у політиці – конституції, в суспільному житті – скасування
дворянських привілеїв, станів, кріпацтва, в національному – визволення народів з-під чужої влади та створення
власних держав.

Соціально-економічне та політичне положення народних мас Галичини та Буковини напередодні 1848 року було
надзвичайно складним. Сільське господарство, промисловість, освіта та духовне життя українців знаходилось у
постійному стані занепаду. У Галичині, наприклад, промисловість розвивалась слабо, бо Австрія намагалася
тримати Галичину, як сільськогосподарську країну, постачальницю дешевого хліба. Дрібні промислові заклади –
фабрики сукна, паперу, гути, ливарні, соляна промисловість – здебільшого не витримували конкуренції з
австрійськими. Впливав також брак вугілля та залізної руди. Розвинулося тільки видобування нафти, яка
притягала чужоземні капітали.

На Буковині більшість людності займалась сільським господарством, скотарством, молочарством, деревообробним
ремеслом. Існувала густа сітка млинів, переважно водяних. Було чимало гуралень та броварень, але вони дуже
рідко належали українцям. Деревообробна промисловість та розвинена галузь нафтової промисловості також
знаходились в чужих рауках.

Початкова освіта в Галичині стояла дуже низько. На Буковині школи були лише при монастирях. До того, школи
мали змогу відвідувати лише багаті та вільні громадяни.

На підставі першого розподілу Польщі 1772 року Галичина, а незабаром і Буковина, опинилися під владою Австрії.
Свої претензії на Галичину Австрія умотивувала в спеціальному меморіалі, укладеному в 1771 році під назвою:
“Вивід прав Угорської корони до Червоної Руси і до Поділля, так само як Чеської корони – до князівств
Освєциіма й Затора”. Росія, яка весь час прагнула загарбати під свою владу всі українські землі, дуже неохоче
погодилась відступити ті території Австрії, і російські війська покинули Галичину тільки під тиском
австрійських окупаційних військ.

Австрія дістала Галичину в стані занепаду. Війни, російська окупація довели країну до зубожіння. Шляхетство
підірвало своє значення в Польській державі взаємною боротьбою окремих родів; міське населення занепало
одночасно з занепадом торгівлі та промисловості. Селянство зубожіло під гнітом кріпацтва. Хліборобство мало
екстенсивний характер. Ремісництво ледве животіло.

Представник освіченого абсолютизму, цісар Йосиф ІІ, намагаючись піднести господарське та духовне життя
Галичини, дав новий устрій містам, регулював торгівлю, будував школи та шпиталі.

Велику увагу звернув автрійський уряд на впорядкування економічних та соціальних відносин. Особисте піддансво
селян скасоване. 1782 року видано наказ для Галичини, яким обмежувалося права панів над селянами: селяни
діставали право одружуватися без згоди пана, віддавати дітей до шкіл, шукати заробітку де завгодно;
зреформовано суд. Щоправда, усі реформи здебільшого залишилися на папері, бо після смерті Йосифа ІІ наступники
його не дбали за долю селян.

Становище селян погіршувало те, що в Галичині знову почала здобувати вплив польська шляхта, яка лякала
німецьку адміністрацію вигадками про прихильність українців до Росії. Під впливом польської шляхти в школах
запроваджувалась польська мова замість української. Польонізація так широко охоплювала населення, що навіть
духовенство, яке прагнуло зберегти українську культуру, в особистих стосунках вживало польської мови.

Проте, хоч австрійські реформи мали невелике практичне значення, вони багато зробили для морального піднесення
українців, дали надію на ліпше майбутнє, розбудили енергію для боротьби за майбутнє. Велику роль у цьому
відродженні відіграло молоде українське духовенство, серед якого було багато освічених осіб, що дбали про
національні інтереси. Одночасно з культурним рухом ширяться в Західній Україні і революційні рухи.

Революційний рух – так звана “Весна народів” – який охопив усю Європу в 1848 році, глибоко захопив Австрію.
Він вилився в повстаннях у самій столиці Австрії, Відні, та серед підкорених Австрії народів Угорщини,
Галичини, Буковини. Поляки також заворушилися, бажаючи відновити Польську державу. Цісар Фердінанд І спішно
проголосив конституцію, скликав парламент, скасував паншину.

Момент був сприятливий і для українців. Переважна частина їх почала організовуватися окремо від поляків.
Австрійський уряд пішов назустріч українцям, шукаючи у них підтримки в боротьбі з угорцями та поляками. В
травні 1848 року українська ліберальна буржуазна інтелігенція та уніатське духовенство створили у Львові першу
українську політичну організацію – “Головну Руську Раду”, на чолі з епископом Г. Яхимовичем (вона мала 50 рад
на місцях, видала газету “Зоря Галичини”, ввела герб: золотий лев на блакитному фоні та жовто-блакитний
прапор), яка мала з’ясувати австрійському урядові політичні та національні прагенння українців. Отже, Рада
добивалась встановлення власної української автономії Галичини, формування загонів національної української
гвардії та введення в учбових закладах навчання на українській мові. В результаті: австрійський уряд утвердив
лише вимогу про викладання предметів в школах та гімназіях на українській мові.

Головна Руська Рада проголосила єдність всього українського народу. Українські посли в австрійському
парламенті поставили вимогу виділити українські землі, що перебували в межах австрійської держави, в окремий
коронний край під управлінням намісника і приєднати до Галичини Буковину та Закарпаття. Це гостро суперечило
бажанням поляків, які домагалися перетворити Галичину на польську провінцію. У боротьбі з поляками Головна
Руська Рада зорганізувала власні збройні сили – народну гвардію. Але австрійський уряд не виконав головної
вимоги українців: не поділив Галичину на дві частини – польську та українську.

Що стосується Буковини, то деякий час Буковина управлялася військовою владою, але 1786 року її було приєднано
до Галичини, і так перебувала вона до 1849 року, коли її було відокремлено як осібну провінцію.

Австрійський уряд провів низку важливих реформ, щоб вивести Буковину з того занедбаного стану, в якому вона
перебувала. 1781 року кріпацтво було замінено панщиною за договором селян із панами.

Приєднання Буковини до Галичини в 1786 році мало негативні наслідки. Польська шляхта Галичини не допускала
селян до освіти і ширила польонізацію та латинізацію. У початкових школах предмети викладались румунською та
польською мовами, але не українською. Виходом із цього положення було заснування приватних українських шкіл, в
яких викладали дяки.

Ліберальний режим цісаря Йосифа ІІ за його наступників зимінився реакцією. Особливо загострилась реакція після
Віденського конгресу 1814 року. Хоч особисте кріпацтво було скасоване, селяни залишилися в економічній
залежності від поміщиків і зобов’язані були відробляти панщину. Становище селян на Буковині було дуже тяжке;
гніт збільшувало ще й те, що селяни були українці, а пани - переважно румуни.

Перша половина ХІХ століття позначилася рядом селянських заворушень, у яких провідну роль вела Гуцульщина.
Гуцули, головним заняттям яких було скотарство, жили завжди відмінним від іншої людності життям. Вимоги
землевласників, щоб гуцули відбували панщину викликали обурення. Спочатку вони зверталися до судів, але
здебільшого програвали справи. Тоді почалися повстання, які в 1840-х роках очолив заможний селянин Лук’ян
Кобилиця.

В 1848 році буковинські посли були у Львові, в Головній Руській Раді. Цього ж року на підставі конституції
послів Буковини було обрано до парламенту у Відні; серед них був і Л. Кобилиця, який виступав за політичну
автономію Буковини та передачу землі селянам.

Буковинське повстання мало соціальний характер - селяни проти поміщиків, і національний – українці проти
австрійців та румунів. 1849 року повстання було придушене урядовими військами.

Для кращого розуміння становища народних мас необхідно детальніше зупинитися на вимогах повсталих та на
подіях, що відбувались протягом 1848 року. Зростання народної свідомості обумовлювалося декількома причинами:

зростання феодального гніту у складі Австро - Угорщини (збільшення феодальних повинностей селян), суворий
бюрократично - поліцейський режим тощо.

зростання національного гніту (заборона на викладання української мови в школах та культурно-суспільних
організаціях, засадження німецької мови, намагання Австро - Угорщини асимілювати українське населення тощо).

Так, в березні 1848 року спалахнула буржуазно-демократична революція в Австро - Угорщині (відбулось народне
повстання у Відні та Будапешті; було скинуто уряд Меттерниха, імператор Фердинанд І пообіцяв ввести




загрузка...
© 2007-2020 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel