Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: « Несуперечність думки.» (ID:9029)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       7 стр.
Размер в архиве:   30 кб.

Завдання з логіки


План






1. Несуперечність думки. Закон виключеного третього і його практичне значення для юриспруденції.


Несуперечність - властивість системи речень деякої теорії (у випадку аксіоматичної теорії - системи її
аксіом), що полягає в тому, що з них неможливо вивести протиріччя. Якщо заперечення якогось речення може бути
доведене в теорії, то про саме речення говориться, що воно може бути спростовано в ній. Несуперечність теорії
означає, що ніяке речення не може бути в ній і доведено, і водночас спростовано.

Вимога несуперечності є обов'язковою вимогою до наукової і, зокрема, логічної теорії. Суперечлива теорія явно
недосконала: поряд із істинними положеннями вона включає також хибні, у ній щось одночасно і доводиться, і
спростовується.

У багатьох теоріях має місце закон Дунса Скота. У цих умовах доказовість протиріччя означає, що стає
«доказуваним» усе що завгодно і поняття доказу втрачає зміст. Стосовно до таких теорій вимога несуперечності
дорівнює умові, що в теорії є хоча б одне недовідне висловлення. Несуперечність однієї теорії може бути
доведена через іншу теорію, несуперечність якої гарантована. Проте такий доказ має лише відносну
переконливість. Для простих теорій, таких, як обчислення висловлювань, доказування несуперечності не складає
проблеми. У більш складних теоріях воно звичайно зводиться до інтерпретації в термінах теорії множин. Для
складних теорій, напр. арифметики і самої теорії множин, знайдення підхожої теорії, що сама була б
несуперечною і водночас могла б використовуватися для доказу їх несуперечності, вважається задачею швидше за
все безнадійною. Це вказує на нетривіальність проблеми несуперечності, її складність і глибину.

У реальних, достатньо складних наукових теоріях, у тому числі в теоріях самої логіки, можуть зустрічатися
протиріччя. У зв'язку з цим в останні десятиліття велику увагу притягають логічні системи, у яких із
протиріччя не можна вивести довільне висловлювання. Виявлення протиріччя в теорії, що спирається на таку
систему, не означає, що в ній стає доказовим усе що завгодно.

Закон виключення третього.

Закон виключеного третього формується так: із двох суперечних суджень про один і той же предмет, в один і той
же час і в одному й тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.

Наприклад, із двох суджень «Обвинувачуваний у момент здійснення злочину був осудним» та «Обвинувачуваний у
момент здійснення злочину не був осудним» — одне неодмінно істинне, а друге хибне. Якщо буде встановлено, що
істинним в перше судження, то друге буде обов'язково хибним, а якщо істинним визнане друге судження, то перше
буде неодмінно хибним.

У вигляді формули закон виключеного третього записується так: А або не-А. У математичній логіці цей закон має
формулу А \/ .

Зміст закону виключеного третього полягає в тому, що він забороняє визнавати одночасно хибким або одночасно
істинним два суперечних судження.

Із закону виключеного третього випливав така вимога; у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними
два суперечних судження і визнавати істинним якесь третє судження.

Згідно з законом виключеного третього, із хибності одного суперечного судження неодмінно випливає Істинність
другого і тому w може бути істинним якесь трете судження, окрім двох суперечних суджень. Істинним за законом
виключеного третього може бути тільки одне з двох суперечних суджень: або А, або не-А, третього не дано
(tertium non datur); трете судження об'єктивно не існує, воно виключене (чому цей закон і називається законом
.виключеного третього).

Закон виключеного третього не вказує, яка з двох суперечних думок істинна, це установлюється конкретним
дослідженням, він тільки стверджує, що дві суперечні думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них має
бути обов'язково істинною.

Закон виключеного третього зумовлений властивостями самих речей, він відображає той простий факт, що предмет
не може мати даної властивості, або її не має. Предмету не можуть одночасно належати суперечливі ознаки:
наявність однієї припускає відсутність другої і, навпаки. Так, обвинувачуваний М. або винен», або «не» винен»
і не може бути, щоб він був «винен» і "невинен" одночасно.

Закон виключеного третього має схожість на закон суперечності. Він, як і закон суперечливості, забезпечує
несперечливість і послідовність мислення. При порушенні вимоги закону виключеного третього мислення стає, як і
при порушенні вимог закону суперечності, суперечним і непослідовним. Але якщо закон суперечності свідчить про
те, що два суперечних судження не можуть бути одночасно істинними у крайньому випадку одне з них хибне, то
закон виключеного третього свідчить про те, що два суперечних судження не можуть бути одночасно хибними, одне
з них безперечно істинне.

Сфера дії закону виключеного третього вужча за сферу дії закону суперечності. Закони суперечності поширюються
на всі суперечливі судження: на супротивні (контрарні) і суперечні (контрадикторні). Закон виключеного
третього застосовний тільки до суперечливих суджень, а до суджень супротивних він не застосовується.

Важливе значення у судовому дослідженні має дотримання закону виключеного третього. Суд має розв’язати питання
у судовій справі за формою “або — або”. «Tus (право) — знає тільки: «або — або». Суд не може зробити висновки
у справі, винести вирок або ухвалу без чіткої категоричної відповіді на запитання про те, чи мала місце дія, у
здійсненні якої обвинувачується підсудний, чи не мала, чи має ця дія склад злочину чи ні, чи винний підсудний
у здійсненні цього злочину чи не винний і т. д.



2. Несумісність думок. Закон несуперечності та його роль у діяльності законодавчих та правоохоронних органів.


Незалежність (в логіці і математиці) – неможливість вивести речення деякої теорії з даної множини її речень,
наприклад з системи її аксіом. Система аксіом має назву незалежної (ненадлишкової), якщо кожна аксіома, що в
неї входить незалежна від інших аксіом. Якщо яку-небудь аксіому можна вивести з інших, її можна виключити зі
списку аксіом, при яких вихідна теорія залишиться незміною, клас доказуваних в ній речень залишиться тим
самим.

Залежна система аксіом містить зайві аксіоми і в цьому сенсі є менш досконалою, ніж незалежна.

Вимога незалежності розповсюджується і на правила виводу аксіометричної теорії. Вихідне правило виводу
незалежно, якщо воно не може бути отримане в якості похідного правила в системі, з якої воно виключене. Можна
також сказати, що аксіома чи правило виводу незалежні, якщо існує теорема, яка не може бути доведена без цієї
аксіоми або цього правила виводу.

Незалежність має переважно естетичну і дидактичну цінність.

Дослідження незалежності сприяють, як правило, кращому розумінню побудови теорії, що вивчається і її
можливостей.

Вимога незалежності може бути розповсюджена не тільки на аксіоми і правила виводу аксіоматичних теорій, але і
на вихідні їх терміни (поняття). Термін є незалежним, якщо його не можна визначити через інші вихідні терміни.
Теорія з надлишковим вихідним словником не містить зайвих понять і є в цьому відношенні більш досконало, ніж
теорія з залежними поняттями.

Залежність якої-небудь аксіоми від інших показується шляхом виводу її з них. Незалежність аксіоми можна
довести, знайшовши властивість, що притаманна всім іншим аксіомам і не притаманна тієї, що розглядається.

Із особливою силою підкреслюється законодавцем і судовою практикою необхідність дотримання під час
розслідування і розгляду судових справ вимог закону несуперечності. Так, ст. 369 КПК України, перелічуючи
умови, за яких вирок визнається як такий, що не відповідає фактичним обставинам справи, виділяє, поряд з
іншими, такі дві умови, безпосередньо пов'язані з логічним законом несуперечності; «...3) за наявністю
суперечливих доказів, що мають суттєве значення для висновку суду, у вироці не вказано, на якій підставі суд
врахував одні з цих доказів і відкинув інші; 4) якщо висновки суду, викладені у вироці, мають суттєві




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel