Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: « Основні джерела і риси права Франції новітнього періоду» (ID:8880)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   18 кб.

ПЛАН



1. Основні джерела і риси права Франції новітнього періоду.

Наслідки першої світової війни спричинили серйозні зміни у політичному й економічному житті Франції. Країна
зазнала величезних людських втрат (1,5 млн. вбитих). Протягом трьох-чотирьох років у 30 департаментах не
вистачало робочої сили на селі. Північні райони Франції, які були театром військових дій, були розорені, а
репараційні платежі лише частково могли відшкодувати витрати по їх відбудові. Якщо до війни Франція вивозила
капітал, то за роки війни вона заборгувала США чотири мільярди доларів.

Разом з тим, якщо безпосередні економічні наслідки війни створювали певні труднощі для країни, то у
політичному відношенні Франція виграла. Знову було повернено індустріальні області Ельзас і Лотарингію,
розширено колоніальну імперію. У роки війни розвинулася французька машинобудівна промисловість. Із країни, що
вивозила головним чином капітал. Франція після перемоги перетворилася у країну, що експортує продукцію
промисловості.

Зростання промисловості вело до скорочення ремісників і до збільшення кількості осіб найманої праці, а це, у
свою чергу, до інтенсифікації політичного життя. На виборах до Національних зборів у 1919р. партія
національно-республіканської дії, партія радикалів і республікансько-демократичний союз виступили об'єднані
у Національний блок і одержали дві третини депутатських мандатів. Цей блок партій виступав за подальшу
лібералізацію політичного життя, за проведення політики миру, за збереження режиму третьої республіки. Відомий
вплив на політичне життя мала соціалістична партія, яка була створена тими, хто не визнав рішення
соціалістичного конгресу в Турі у грудні 1920 р. про приєднання до третього Інтернаціоналу про створення
комуністичної партії. Соціалістична партія разом з анархо-синдикалістами тривалий час контролювали і
спрямовували діяльність Загальної конфедерації праці. У 1923 р. радикали разом із соціалістами створили
«Лівий картель», і на виборах 1924 р. одержали більшість місць у парламенті.

У 1920 р. виникла комуністична партія Франції, яка приєдналася до третього Інтернаціоналу і це визначало
поведінку французьких комуністів.

Економічна криза 1929-1932рр. призвела до спаду промислового виробництва, до появи 1,5 млн. чол. безробітних.
Це сприяло активізації фашистських організацій у Франції.

В області зовнішньої політики уряд вжив заходів, спрямованих на зміцнення оборони Франції, на створення
системи колективної безпеки в Європі.

Налякані політикою уряду підприємці розпочали екстренне переведення капіталів за кордон, закривати
підприємства з масовим звільненням робітників. Це викликало незадоволення у країні, і уряд пішов у відставку.
В 1938 р. Народний фронт розпався.

В квітні 1938 р. було створено кабінет Далад'є (без соціалістів), який відмінив 40-годинний робочий тиждень,
збільшив податки, а щоб не допустити страйків, воєнізував приватні підприємства, що мали військове значення,
транспорт, комунальні установи і т.ін. В області зовнішньої політики уряд пішов на укладення Мюнхенської угоди
з Гітлером, у відповідності з якою Чехословакія була віддана на поталу фашистській Німеччині.

У Франції в даний період діяв режим Третьої республіки, якихось докорінних змін до конституційних законів
1875 р. не вносилось. Як і раніше, активно діяв уряд, який в окремих випадках підміняв Національні збори в
області законодавства. Виникло, таким чином, так зване делеговане законодавство, яке було результатом відмови
Національних зборів від своїх прерогатив.

У 1927 р. пропорціональну систему голосування було замінено на мажоритарну, суть якої полягає в тому, що
вибори проводяться в два тури. В першому турі обраним вважався той кандидат у депутати, який одержував
абсолютну більшість голосів виборців, а у другому турі достатньо було мати відносну більшість.

Інститут глави держави теж не зазнав якихось суттєвих змін. Із закінченням президентських повно важень
Пуанкаре (січень 1920 р.), Третя республіка вже не знала активних президентів.Період 1918-1940 рр. був
періодом безперервного зростання влади кабінету міністрів, особливо прем'єр-міністра.

У результаті окупації Франції військами фашистської Німеччини Третя республіка у червні 1940 р. припинила
своє існування. Уряд, очолений Петеном пішов на співробітництво з німцями. Три п'ятих території Франції було
окуповано, а решта була підпорядкована німцям як в економічному, так і в політичному відношеннях.

Зародком майбутнього уряду четвертої республіки Франції став сформований 28 червня 1940 р. у Лондоні
Тимчасовий французький комітет, очолюваний молодим генералом Ш. де Голлем, який складався із дев'яти так
званих національних комісарів. Владу Тимчасового комітету з самого початку визнали деякі французькі колонії. У
самій Франції розгорнувся рух Опору, в якому активну участь брали члени комуністичної партії Франції.

Після закінчення другої світової війни у Франції відбулися вибори до Установчих зборів (жовтень 1945 р.) і
одночасно було проведено референдум, на якому більшістю (66%) голосів був затверджений запропонований де
Голлем і ухвалений усіма партіями, окрім комуністичної, закон про тимчасову організацію влади створення
Тимчасового уряду.

Установчі збори розробили і прийняли нову конституцію Франції (жовтень 1946 р.). Першу частину її становила
«Декларація прав людини і громадянина», але з такими демократичними пинципами як рівноправність жінки,
заборона дискримінації з мотивів походження, переконань і віросповідання, обов'язок громадян трудитися,
право на організацію професійних спілок і проведення страйків, безкоштовне світське навчання, право держави
обмежувати приватні монополії, відмова від завойовницьких війн і дотримання міжнародного права.

Конституція проголосила принцип загального, рівного, прямого виборчого права та таємного голосування.
Прийнятий одночасно за конституцією виборчий закон надавав виборче право чоловікам і жінкам і вводив
пропорційне представництво. Кожен департамент складав один виборчий округ, за виключенням семи найбільших
департаментів, які були розподілені на декілька округів.

Національні збори, що обиралися на п'ять років, були нижньою палатою. Друга палата — Рада республіки — значно
відрізнялася від колишнього сената. Закони приймалися Національними зборами, а Рада республіки мала право
протягом двох місяців запропонувати свої поправки. Якщо між палатами не було згоди, то рішення залишалось за
Національними зборами. Вибори до Ради республіки були двоступеневими, але більшість членів виборчих колегій
складали делегати, обрані на загальних виборах на основі пропорційного представництва. До колегії входили
також генеральні та муніципальні радники і депутати Національних зборів від департамента. Шоста частина Ради
республіки призначалася Національними зборами.

Президент республіки обирався на спільному засіданні Національних зборів і Ради республіки таємним
голосуванням на сім років, і міг бути переобраним лише один раз. Він мав право протягом десяти днів просити
парламент переглянути прийнятий закон. Якщо президент не обнародував закон в установлений термін, то це робив
голова Національних зборів. Президент призначав на вищі цивільні й військові посади, але ці акти, так само, як
і всі інші, вимагали скрепи голови ради міністрів і відповідного міністра. Призначений президентом
прем'єр-міністр не міг розпочати формування кабінету, доки Національні збори абсолютною більшістю не ухвалять
його кандидатуру і його програму.

У конституції нічого не згадувалося про колонії, а говорилося про Французький союз, який складався із
метрополії, заморських департаментів і територій, а також автономних колоній. Керівництво союзом здійснювалося
урядом.

У галузі кримінального права якихось корінних змін не вносилося. Діяв кримінальний кодекс 1810р., правда, з
деякими поправками. За законом «Про бойові групи і приватну поліцію» (1935 р.) підлягали розпуску фашистські
організації і всі групи, що підбурюють до збройних вуличних демонстрацій, які ставлять за мету насильне
повалення республіки.

Закон від 1960 р. посилює каральні санкції за політичні злочини. У 1940 р. було відмінено суд присяжних, але
кримінально-процесуальний кодекс 1958-1960 р. відновлює єдину колегію суддів і присяжних.



2. Основні джерела і риси права Англії новітнього періоду.


В новітній період історії Англії її законодавча і виконавча гілки влади залишалися незмінними. У палату громад
обираються 650 депутатів, а до палати лордів традиційно входять представники аристократії — пери, спадкові або
призначені монархом, і пери за посадою, до яких належать вищі судові чини та англійські єпископи.

Члени англійського парламенту одержують грошову винагороду за свою діяльність, їм компенсуються витрати на




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel