Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Класичний період розвитку соціології (ХІХ - поч. ХХ ст.)» (ID:8703)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   19 кб.















1. Класичний період розвитку соціології (ХІХ - поч. ХХ ст.)



На початку XIX ст. конкретизується проблематика традиційної соціальної філософії, набувають розвитку емпіричні
(засновані на досліді) соціальні дослідження. Французький мислитель А. Сен-Сімон (1760-1825) одним із перших
поставив питання про те, що науку про людину необхідно вивести на рівень наук, які ґрунтуються на
спостереженні, пропонуючи зайнятися встановленням послідовних рядів фактів, оскільки, на його думку, - це
справді надійна частина знань. Сен-Сімон виробив концепцію соціальної "фізіології", в якій раціоналістичні
погляди XVIII ст. поєднував з історизмом у дослідженні суспільних явищ. Він зробив перший крок до вивчення
суспільних явищ як елементів цілісного організму, що закономірно розвивається.

Методологічні розробки Сен-Сімона сприяли формуванню позитивізму як напряму в філософії та соціології
(позитивний - лат. - заснований на досліді, фактах, реальний). Головне спрямування позитивізму полягало у
відмові від абстрактних міркувань про суспільство, у створенні "позитивної" соціологічної теорії, яка повинна
була стати такою ж доказовою і загальнозначущою, як і природничі теорії.

Родоначальником позитивізму вважають французького філософа, соціолога О. Конта. Він був домашнім учителем
математики, потім працював секретарем у Сен-Сімона (1817-1824), написав разом з ним низку спільних наукових
праць. Однак розбіжності між ними з принципових теоретичних і політичних питань (Конту був чужий
сен-сімонівський соціалізм) призвели до розриву їх творчих взаємин.

Інтерес до позитивізму пожвавився вже після смерті його автора, починаючи з 60-х років XIX ст. Ідеї Конта були
уточнені, розширені й розвинуті англійським філософом і соціологом Гербертом Спенсером (1820-1903).
Загальновизнана заслуга його в соціології полягає у застосуванні принципу еволюції як методологічної основи
будь-якого знання, що дало змогу розглядати суспільство з точки зору поступальності його розвитку.

Спенсер визнавав аналогію між суспільством і живим організмом, вважаючи, що розподіл функцій між органами -
спільна риса як суспільства, так і живого організму. Але Спенсер бачив і суттєві відмінності між ними.
Еволюція, за Спенсером, - ніщо інше як реалізація принципу "інтеграції матерії" і джерело руху. Відносини
суспільства з навколишнім світом регулюються принципом рівнодії енергії. Це регулювання виявляється в боротьбі
за існування як між суспільством і навколишнім середовищем, так і між різними типами суспільств, між
індивідами, що є основою суспільства. Джерелом класових відмінностей Спенсер вважав завоювання: переможці
утворюють панівний клас, переможені стають рабами чи кріпаками.

Західна соціологія цього періоду розвивалася під впливом двох основних концепцій, органічно пов'язаних з
позитивізмом, - еволюції та натуралізму. Теоретична соціологія прагнула реконструювати головні фази історичної
еволюції, описавши одночасно структуру суспільства.

Розвиток суспільства бачився соціологам-позитивістам у вигляді більш чи менш прямолінійної еволюції, а його
структура зводилася до механічного підпорядкування різних елементів. Залежно від того, що висували вони на
передній план - природні чинники, рушійні сили соціального розвитку, методологічні зразки певної природничої
науки - формувалися певні натуралістичні школи в соціології.

Розгорнуту соціологічну систему в руслі географічної школи створив англійський історик Томас Бокль
(1821-1862), обґрунтовуючи механічний географічний детермінізм, який утверджував майже повну зумовленість
діяльності людини природним середовищем.

А так звана школа німецької геополітики, очолювана Карлом Хаусхофером (1869-1946), визначальними вважала суто
природні причини, географічне детерміновані тенденції політичного розвитку та експансії держав-організмів.

До речі, саме із арсеналу геополітики були почерпнуті сумнозвісні аргументи щодо дефіциту "життєвого простору"
і неприродності політичних кордонів Німеччини для виправдання фашистської агресії.

Расово-антропологічна школа інтерпретувала суспільний розвиток у поняттях спадковості, "расового добору",
боротьби "вищих" і "нижчих" рас. Її зародження пов'язане з іменем Артюра Гобіно (1816-1882), французького
філософа, письменника, дипломата, одного із засновників ідеології расизму.

Органічна школа розглядала суспільство як живий організм, а соціальну диференціацію суспільства - як
аналогічний розподіл функцій між різними органами. Скажімо, німецький соціолог Альберт Шеффле (1831-1903)
економічне життя суспільства ототожнював з обміном речовин в організмі.

Соціал-дарвіністська школа, поставши наприкінці XIX ст., опиралася головним чином на Спенсера, зводячи
закономірності розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції і принципів природного
добору, боротьби за існування і виживання найбільш пристосованих організмів. Відповідні детермінантні чинники
застосовувались і щодо суспільного життя. Найвідомішим представником цієї школи вважають
польсько-австрійського соціолога Людвіга Гумпловича (1838-1909).

Наприкінці XIX ст. посилюється інтерес до вивчення безпосередніх явищ групової поведінки людей. Будь-який
масовий рух почали ототожнювати з ірраціональним і руйнівним натовпом. Так, на думку французького вченого
Гюстава Лебона (1841-1931), європейське суспільство вступає в новий період свого розвитку - в "еру юрби", коли
розумне критичне начало, втілене в особистості, придушує ірраціональна масова свідомість.

Одним із найсуперечливіших соціологів рубежу XIX-XX ст. був Георг Зіммель (1858-1918), творчість якого дотепер
піддається численним, іноді взаємовиключним інтерпретаціям - від повного заперечення цінності його ідей до
визнання їх як етапних, що значною мірою визначило зміст і напрям подальшого соціологічного розвитку.

Коло його інтересів було надзвичайно широким. Але їх об'єднувало специфічне й оригінальне для того часу
уявлення про предмет, метод і завдання соціологічної науки. Вона, на думку Зіммеля, повинна конституціюватися
не традиційним для соціальних наук чином - за допомогою вибору одного, не зайнятого науками предмета, - а як
метод, який застосовується в усіх науках, предметом яких є явища суспільного життя. Завдання соціології -
виділити й охопити закономірності, які неможливо проаналізувати засобами кожної з цих наук.

Одним із творців соціології як науки, професії та навчального предмета є французький вчений Е. Дюркгейм.
Найважливішими проблемами теоретичної соціології, які він розробляв, були природа суспільства, інтегративна
основа, "здоровий" і патологічний його стан, методи соціологічного дослідження і статус соціології як науки.

У 1896 р. в університеті міста Бордо він очолив першу у Франції кафедру соціології. З 1898 по 1913 р.
редагував журнал "Соціологічний щорічник" (вийшло 12 томів). Співробітники журналу, прихильники
дюркгеймівських ідей, створили наукову школу, яка отримала назву французької соціологічної школи.

Дюркгейм продовжував традиції позитивізму, вважаючи соціологію близькою до природничих наук з характерним для
них індуктивним методом і принципом об'єктивного спостереження. У своїй книзі "Метод соціології" він формулює
низку правил соціологічного пізнання, які, на його думку, гарантують об'єктивність і ефективність наукового
пошуку. Основне правило соціологічного методу формулюється так: соціальні факти потрібно розглядати як
предмети. Сутність його в тому, що суспільство як реальність слід вивчати ззовні, об'єктивними методами.

Становище соціології в системі суспільствознавства кінця XIX - початку XX ст. не було однозначним. З одного
боку, соціологія динамічно розвивається, розширюється тематика емпіричних соціальних досліджень, з'являються
наукові журнали, товариства і кафедри, з іншого - представники традиційних суспільних наук продовжують
ставитися до неї з недовірою, а в самій соціологічній теорії панує розлад.

В Англії центром соціології стало створене в 1903 р. Лондонське соціологічне товариство, яке з 1908 р. почало
видавати журнал "Соціологічний огляд". Але якоїсь певної програми товариство не мало. В 1907 р. на приватні
кошти була створена перша в Англії кафедра соціології в Лондонському університеті. Однак в Оксфорді і




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel