Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Сучасна світова філософія » (ID:4111)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       3 стр.
Размер в архиве:   12 кб.

Тема: Сучасна світова філософія

Предмет: філософія

Тип роботи: контрольна


План




Екзистенціальна філософія: К’єркегор. Німецький екзистенціалізм. Французький екзистенціалізм


К’єркегор Сьюрен (1813-1855) – датський філософ, засновник ірраціоналізму Нового часу. Різко критикуючи
всевладдя розуму у філософії, підносив роль і значення віри, яка робить можливим неможливе. Абсолютизував
конкретну людину (одиницю), ставив її вище роду (загалу), який розглядав як джерело хаосу. Культуру розглядав
як таку, що вдосконалює людей як індивідів – позбавляє їх індивідуальності, перетворює в масу. Його концепція
моралі виокремлює естетичний (тобто чуттєвий), етичний (заснований на розумі) і релігійний рівні.

К’єркегор наголошував на тому, що першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки людина.
Але пізнати людину засобами науки неможливо, оскільки кожна людина унікальна й неповторна, а наука пізнає
через узагальнення. Людина може осягнути себе лише через внутрішнє переживання і самозаглиблення. На цьому
шляху вона може пройти три стадії самопізнання і самоутвердження.

К’єркегор уперше використав термін "екзистенція" для позначення таких особливостей людського буття, як
неузасадненість та вихід за всі і всілякі межі. В К’єркегора на перший план виходять позараціональні мотиви й
чинники людської поведінки.

Засновником філософії екзистенціалізму вважають німецького філософа М.Хайдеггера (1889-1976). У центрі його
роздумів знаходилась людини. Присутній був у М.Хайдеггера і інший, принципово важливий для екзистенціалізму
момент: розглядати людину не ззовні, не як об’єкт спостереження та вивчення, а із середини її феноменального
світу. Хайдеггер стверджує, що забігаючи наперед та плануючи свої дії, людина врешті бачить попереду одну свою
неминучу можливість – смерть. Смерть – природне та логічне завершення буття, лише вона надає людському
життєвому блуканню завершення, а, отже, і сенсу. Проте людей вона лякає, бо за відсутністю нових можливостей
вони бачать лише порожнечу.

На відміну від М.Хайдеггера, який розглядав людину у фундаментальній єдності із буттям, французький
екзистенціалізм Ж.-П.Сартр зосередився виключно на людині, її внутрішньому самовідчутті та переживанні свого
буття. Сартр також виходив із ідеї феномена, із факту початкової наданості нам того, що врешті ми називаємо
світом. Проте цей початковий феномен миттєво починає трансформуватися нашою свідомістю, бо саме вона його
членує, визначає, ставить у певні відношення, тобто піддає певним запереченням. Людина не живе лише наявним та
наданим, а це значить, що вихідною властивістю людини є свобода. Саму себе, як реальність, людина також
віднаходить у цьому світі (наприклад, коли починає себе усвідомлювати), тому існування передує сутності, а ось
останню, власну сутність, людина створює через свободу та вибір.

Інший французький філософ-екзистенціаліст А.Камю (1913-1960) створив свій варіант філософського осмислення
переживання людиною свого буття; його філософія змальовувала буття людини як “буття в абсурді”, причиною якого
поставала уся ситуація самовідчуття людини сучасної цивілізації. Ця людина зреклася абсолютів, але якщо б і
хотіла в них вірити, все одно ніде їх не знаходить. Але в ситуації абсурду є все ж дещо відносно стале – це
сама людина. Людині в цьому світі немає на що сподіватися, окрім себе самої, - так філософія А.Камю із
песимістичного абсурдизму переходить у трагічний оптимізм.


2. Становлення філософської антропології. Персанолізм. Неотомізм


Філософська антропологія була заснована М.Шелером (1874-1928) та згодом набула багатьох прихильників, серед
яких відомі А.Гелен (1904-1976), Е.Ротхакер (1888-1965), Г.Плеснер (1892-1985). Представники антропології
наполягали на тому, що найпершим об’єктом філософського дослідження повинна бути людина, проте людину слід
розглядати та вивчати всебічно, в усіх її проявах та характеристиках, залучаючи до її розуміння результати
багатьох наук. М.Шелер вважав, що людина постає унікальним явищем світу, оскільки лише вона прилучена до буття
як такого. Наслідком такого прилучення постає людська орієнтованість на цінності: людина перш за все є носієм
цінностей, а це значить, що її первинним відношенням є відношення позитивне. Воно проявляється у ставленні до
інших, найвищим проявом якого постає любов, бо любов – це унікальна зустріч із іншим, рівним тобі буттям, і
входження із ним у співзвучність.

До безумовних надбань філософської антропології ХХ ст. слід віднести акцентування виключного значення проблеми
людини для сучасного суспільства та філософії (в тому числі – переконливе доведення втрати людиною ХХ ст.
надійних орієнтирів свого самоздійснення), а також намагання включити у осмислення людини всі її властивості,
здатності та прояви.

Персоналізм – релігійно-філософська течія, яка вищою реальністю і цінністю вважає персону – людину. Бога
(американське відгалуження Боун, Хокінг, французьке – Муньє, Лакруа). Світ – сукупність духовних персон (на
зразок монад Лейбніца). Яскравими представниками персоналізму були французький філософ Е.Муньє (1905-1950) та
російський філософ М.Бердяєв (1874-1948).

Філософська концепція неотомізму – оновлена філософія Фоми Аквінського, що у 1879 р. енциклікою Римського папи
була проголошена офіційною філософською доктриною католицької церкви. Визнаними представниками, можна сказати
– корифеями неотомізму є французькі філософи Ж.Маритен (1882-1973), Е.Жільсон (1884-1978) та американський
філософ Ю.Бохеньський (1902-1995). Перш за все представники неотомізму наполягали на тому, що їх філософія
являє собою рідкісну для ХХ ст. позицію послідовного реалізму: вони аргументували думку про те, що світ речей
нам наданий реально, що він не являє і не може являти собою чогось на зразок марева або кажімості, адже Бог як
Творець світу на інтригував і не намагався ввести людину в оману. Отже, світ є першою та справжньою
реальністю. Цей світ може засвоюватися практично, у досвіді життя, може осягатися наукою, але ці види його
засвоєння не можуть задовольнити людину.


3. Постпозитивізм та аналітична філософія


Представники постопозитивізму: Поппер, Локатос, Томас Кунн, Фейерабинт. Ідея індуктивізму: Ми не можемо
задавати значення ніяким поняттям шляхом зведення їхній до деякої суми протокольних речень. Чи є прогрес
науці? "Так, є," - говорить Поппер. Що не витримує одна гіпотеза, дає інша. Істина одержує регулятивне
значення. Поппер застосував свою теорію до аналізу соціальних теорій. Спроба встановити закони розвитку
історії - принциповий недолік. Історія – відкритий, незакінчений об'єкт. Єдиний принцип – соціальна інженерія
(метод проб і помилок, реформи - можливість відступити назад, на відміну від революцій).

На відміну від Поппера протилежну концепцію пропонує Томас Кунн. Наука розвивається дискретно через ряд
парадигм (модель наукового дослідження, набір положень, поділюваних усіма вченими на даному етапі розвитку
науки). Нормальна наука вирішує головоломки (у рамках парадигми). Однак у контексті визначеного розвитку з
часом виявляються аномалії, розбіжності з глобальними принципами, постулюємі парадигмою. До визначеного
моменту вчені їх відкладають на потім. Раптом випливає гештальт переключення з однієї парадигми на іншу,
відхід наукового суспільства з одних фундаментальних принципів на інші. Говорити, яка парадигма краще, важко.
Несумірність різних наукових теорій.

Локатос розвиває ідеї Поппера, удосконалює їх. Витончений, рафінований фальсіфіцизм. Наука не розвивається
через принцип простої фальсифікації, коли та чи інша гіпотеза відкидається, а існує деяка конкуренція
науково-дослідних програм. У руслі кожної програми існує тверде ядро.

Новий етап: аналітична філософія. Бертран Рассел, Людвіг Витгенштейн. Проблеми логіки наукового знання, логіки
формування, формулювання, дедуцировання. Збережено установку, що філософія себе зжила. Зараз філософія
знаходиться між наукою і релігією. Смужка ця увесь час зменшується. Задача філософії: не очищення науки від
сутностей, а прояснення формулювань науки. Необхідно рятуватися від ненаукових, антинаукових суджень.
Філософське твердження повинне бути зведене логікою або до позитивістських, або до релігійних тверджень.
Логіка рушила вперед - з'явилася кванторна логіка. Усю математику можна звести до цієї логіки. У цьому
складається логіцизм. Мова - просвічування ніщо (страх, туга) в екзистенціалістів. Наші границі буття




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel