Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Турецькі завоювання на Балканах» (ID:33298)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   21 кб.

Тема: "Турецькі завоювання на Балканах”




ПЛАН









Вступ.


Османська імперія – це назва султанської Туреччини – імперії, яка проіснувала на історичній арені майже 6
століть (XІV – XX ст.). З історією цієї держави пов`язана історія багатьох європейських країн. Тривалий час
Османська імперія була реальною загрозою не тільки для найближчих сусідів, але й для далеких країн Азії,
Африки, Європи. Найбільше трагічною стала доля держав, які були розташовані у безпосередньої близькості від
Османської імперії – на Балканському півострові. Вони були завойовані першими, а населення цих країн
випробувало на себе весь тягар примусового отуречення та мусульманізації.


1. Початок завоювання Балканського півострова у XIV столітті


Із самого початку існування Османської держави її правителі розпочали вести експансійну зовнішню політику.
Засновник цієї держави, Осман, ще на початку XIV століття, повів непримириму боротьбу з “невірними” –
Візантійською державою, що знаходилася у безпосередньої близькості від кордонів турків. Це був початок
турецької експансії на Балканському півострові. В 1326 р., перебуваючи на смертному одрі, Осман одержав
звістку, що після 10-річної облоги турки здобули багату, уславлену ремеслами й торгівлею візантійську Брусу
(турки перейменували її на Бурсу), що стала османською столицею. Наступник Османа – Орхан (1326-1362) оголосив
цілковиту не залежність його держави від більш могутніх на той час турків-сельджуків, наказавши з 1327 р.
карбувати в Бурсі власну срібну монету акче (1,2 г срібла). Себе Орхан почав іменувати султаном. Спираючись на
силу, Орхан завершив формування централізованого розгалуженого бюрократичного апарату на чолі з великим
візиром, залишки родоплемінного сепаратизму остаточно придушили, а турецька держава перетворилася на типову
східну деспотію.

Усе його правління пройшло під знаком масштабних завоювань, запорукою яких стала тотальна мілітаризація
молодої держави на основі створення військово-адміністративної тімарної системи. Хижа, вкрай мілітаризована
османська держава швидко стала вічним прокляттям, джерелом неспокою й агресії для всіх оточуючих. Здобувши
тривалою облогою та змором візантійські Нікею (тур. Ізнік) та Нікомедію (тур. Ізмід), "турки вирвалися на
берег Босфору; використавши внутрішні усобиці й війни серед сусідніх тюркських бейліків, османи об'єднали під
своєю владою переважну частину Західної Анатолії, а з 1354р. перенесли агресію в Європу (в 1354 р. внаслідок
жахливого землетрусу розвалилися неприступні форти Галліполі (тур. Геліболу), чим скористалися турки, легко
захопивши беззахисне місто" [3; с. 65].

За правління Мурада І (1362-1389) османи здобули неподільну регіональну гегемонію на стику Європи й Азії.
Колосальна воєнна здобич і митні доходи від транзитної торгівлі озолотили скарбницю. У країні завершили
формування управлінських структур. При султані створили диван (дорадчий орган із представників нової
чиновницької знаті), а країну поділили на повіти й провінції (куди султан за поданням візира централізовано
призначав військово-адміністративних намісників). Майнове, сімейне й кримінальне судочинство віддали
сунітському духовенству (улеймам), яке судило за шаріатом, а формування державного права започаткували кануни
(світські закони) 1368 й 1375 рр.

Результати реформ були вражаючими, а наявність опорного пункту в Європі (Галліполі) дала туркам можливість
перейти до регулярних загарбань на Балканах, чому сприяла розпорошеність місцевих християнських правителів,
які навіть перед османською загрозою продовжували ворогувати між собою. В 1362 р. турки відібрали у
візантійців Адріанополь (тур. Едірне), куди султан Мурад І переніс свою столицю. Пізніше заляканий болгарський
цар Іван Шишман (1371-1393), щоб уникнути османської навали, визнав себе султанським васалом (а його сестра
поповнила гарем Мурада І).

В 1386 р. впала Софія, турки вдерлись у Сербію, а 15-го червня 1389р. долю Балкан вирішила битва на Косовому
полі, де війську Мурада протистояла союзна армія сербів і боснійців, підтримуваних християнськими
добровольцями з Герцеговини, Албанії, Польщі й Угорщини, на чолі із сербським королем Лазарем. Та султан добре
підготувався до війни. Його військо було значно більше за християнське й краще озброєне (турки вже мали
вогнепальну зброю – гармати й мушкети), тому грандіозна різанина завершилася нищівною перемогою османів.

Урятувати країну спробував сербський воєвода Мілош Обіліч. Задумавши вбити султана, цей лжеперебіжчик “із
лукавством і облудою” сказав, що він прийняв іслам, благаючи прийняти його в ряди непереможного війська. І
коли його допустили поцілувати ногу світлого володаря (султана Мурада І), замість того, щоб це виконати,
безстрашно спрямував у славне тіло ясновельможного султана отруєний ніж, що заховав у рукаві, і, завдавши йому
тяжкої рани, “напоїв його мученицьким шербетом» . Мурад сконав, Мілоша яничари зарубали на місці, але навіть
самовбивчий героїзм не врятував сербів: їхнє військо було знищене, а Лазар потрапив у полон, де втратив
голову.

Наступним султаном став старший син Мурада Баязид І Йилдирим («Блискавка»,1389-1402), який одразу після
перемоги далекоглядно наказав задушити рідного брата, щоб уникнути можливої боротьби за престол. Вічно
похмурий, украй жорстокий та абсолютно безжалісний Баязид проявив себе талановитим стратегом і полководцем,
кривавим терором проти підданих він добився абсолютної покірності. Чиновницький апарат, заляканий стратами за
непрофесіоналізм, працював як годинник, армія ж демонструвала фантастичний героїзм, бо боялася султана більше,
ніж ворога. Цілковита централізація й абсолютний порядок у державі дали Баязидові можливість спокійно
продовжити завоювання, і він остаточно підкорив Сербію, Болгарію та всю Анатолію. Болгарський цар Іван Шишман
потрапив у полон, де був страчений, а на всіх завойованих балканських землях почалося насильницьке
отуречування. Лише гориста Албанія відбила агресію. В 1396 р. Баязид І розпочав перший похід на
Константинополь, але Візантію врятувала Європа.

Захопивши Балкани, турки вийшли на кордони Угорщини. Угорський король Сигізмунд Люксембурзький (Жигмонд,
1387-1437) не мав ілюзій щодо подальших османських намірів, а тому енергійно зайнявся організацією
антитурецького хрестового походу. З благословення папи римського угрів підтримали загони рицарів із Франції,
Англії, Німеччини, Бургундії, Чехії, Італії, й у 1396 р. «хрестоносці» вдерлися до турецької Болгарії. Баязид
змушений був зняти облогу з Константинополя й вирушити назустріч армії Сигізмунда.

Католики йшли визволяти братів-християн від мусульманського ярма, але до православних (болгар, сербів, греків
тощо) вони ставилися не краще, ніж турки. Тому не лише османи, а й їхні християнські васали (включаючи
сербського князя Стефана Лазаревича, сина загиблого на Косовому полі короля Лазаря) активно виступили проти
хрестоносців. І хоча католицькі союзники назбирали 60-100 тис. вояків, військо султана виявилося вдвоє
більшим.

Грандіозна битва сталася 25 вересня 1396 р. біля болгарського міста Нікополе. Кривава різанина тривала цілий
день, і лише надвечір настав перелом: Баязид знову переміг. Сигізмунд утік, але абсолютна більшість
хрестоносного війська полягла на полі бою, а 10 тис. католиків потрапили в полон. Жахливим фіналом битви стало
винищення полонених, яке не припинялося протягом наступної доби. Годинами хрестоносцям методично рубали
голови. Навіть деяким яничарам стало зле від такої кривавої процедури, й лише Баязид, здавалося, почував себе
цілком комфортно. Проте й він виявився не залізним: надивившись на криваву м'ясорубку, Баязид-“Блискавка” впав
у тихе божевілля. Султан наказав залишити живими тільки 300 найродовитіших полонених, яких пізніше обміняв у
французького короля КарлаVI (1380-1422) на колосальний викуп - 200 тис. золотих дукатів (більше тонни
золота!). Разом з полоненими султан вислав французькому монархові оригінальний подарунок - лук із тетивою з
людської шкіри. Оторопіла католицька Європа залишила надалі турків у спокої, їхній сюзеренітет визнала




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel