Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Світогляд епохи Відродження» (ID:33225)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   21 кб.

Заказ 233. Філософія


Світогляд епохи Відродження Зміст






Вступ


Для багатьох країн Західної Європи XV століття було переломним у їх розвитку. Наступала нова епоха – епоха
краху феодальної системи і виникнення буржуазних суспільних відносин, котрі руйнували феодальну замкненість
господарських стосунків, їхню обмеженість і вимагали простору для подальшого розвитку продуктивних сил. Тільки
тепер, власне, закладались основи пізнішого розвитку крупного виробництва. Диктатура церкви була зламана.
Поступово зникали примари Середньовіччя. Це дало змогу по-новому подивитися на грецьку стародавність,
відродити те, що було втрачено. Відбувається небачений розквіт мистецтва, літератури, математики, механіки,
астрономії, медицини. Це була епоха, що мала назву „Відродження”, котра мала вирішальній вплив на подальший
розвиток людства, зміну його світоглядних уявлень.



1. Значення італійських мислителів і науковців для розвитку прогресивних ідей Відродження.


Першою країною, в якій на рубежі XV – XVI століть розпочалися нові культурні та духовні процеси, була Італія.
Пріоритет останньої в цьому відношенні і обумовив її видатну роль в подальшому розвитку культури, науки,
мистецтва, філософії в епоху, котра отримала в історії назву – Відродження. У філософії відбувається зміна у
її предметності. Поряд з вивченням природи, природних явищ, в центр вивчення ставиться людина, особистість, її
творчість, гідність, свобода. Цей новий напрямок одержав назву „гуманізм” (від лат. humanus – людяний).

У філософії відроджується античний матеріалізм і стихійна діалектика; відбувається гостра критика схоластики,
софістики, релігії; створюється нова картина світу на основі геліоцентризму – заперечення геоцентричної
системи Птоломея.

На розвиток філософії в цей період значний вплив мав відомий італійський філософ, теолог, географ, механік,
астроном і математик, кардинал римської церкви – Микола Кузанський (1401 – 1464). Микола Кузанський добре знав
вчення античних філософів і багато в чому поділяв їхні погляди. Так, він стверджував, що світ нескінченний, що
Земля є одним з багатьох небесних тіл і подібно до них сама рухається і не є центром Всесвіту; руху Землі ми
не помічаємо, тому що не можемо його сприймати у порівнянні з чимось нерухомим. Наша Земля обертається навколо
своєї осі і здійснює повне обертання протягом доби. В цьому відношенні Микола Кузанський був одним з
попередників Коперніка.

Істина, на думку філософа, досягається не в схоластичних, пустопорожніх дискусіях, а в процесі практичного
досвіду, експерименту, вивченні природних явищ. При цьому він віддавав перевагу математичним методам
пізнання.

Важливе місце у творчості Кузанського займали питання діалектики, яку він спробував відродити. Він доводив, що
всі речі у світі мають зв’язок між собою і знаходяться у вічному русі і змінах, що “всі речі складаються з
протилежностей” і що вони мають реальне існування.

М.Кузанський був кардиналом католицької церкви, але мав своєрідний погляд на сутність Бога, відмінний від
офіційного тлумачення цього. Він був пантеїстом, тобто вважав, що “бог в усіх речах як всі вони в ньому”, що
природа – від Бога, але сама вона має божественні атрибути – нескінченність у просторі і часі. Це тоді, коли
канонічна, теологічна точка зору полягала в тому, що світ конечний в просторі і в часі його творіння Богом.

Видатний вклад в розвиток культури, живопису, науки і філософії епохи Відродження зробив геніальний італієць
Леонардо да Вінчі (1452 – 1519). Він був великим художником, механіком, інженером, математиком, астрономом і
філософом. Леонардо да Вінчі – автор знаменитої картини Мони Лізи (“Джоконди”), котра нині зберігається в
Луврі (Париж). Йому належать ідеї створення парашута, літального апарату, багатьох технічних винаходів тощо.

Як філософ, Леонардо да Вінчі близько підійшов до матеріалізму, визнавав вічність і нескінченність природи,
захищав матеріалістичні ідеї Геракліта, Демокрита, Епікура стосовно руху, зміни речей і явищ, можливості їх
пізнання, закономірностей їх розвитку. „Явище природи, стверджував мислитель, ґрунтуються на об’єктивних
законах природи”, “Необхідність – наставниця і пестунка природи. Необхідність – тема і винахідниця природи, і
узда, і вічний закон”, – це все думки Леонардо 


Антисери Д., Реале Дж. Западная философия от истоков до наших дней. От Возрождения до Канта/ под ред.
С.Мальцевой, С-Пб., Пневма, 2002. – Книга 3. – С.253..

Його поглядам притаманні елементи стихійної діалектики про перехід матерії з одного стану в інший. Так, вода
перетворюється в пар, а пар в воду, остання стає льодом, а лід стає знову водою і т.п. Тут висловлена глибока
здогадка про плинність, мінливість природних явищ.

Варті уваги і погляди да Вінчі і на процес пізнання. Вони теж є матеріалістичними, близькими до вчення
Демокрита. У процесі пізнання Леонардо да Вінчі акцентував увагу на ролі досвіду, експерименту, на
встановленні причинних зв’язків між явищами. Останнє є важливим завданням науки. Істина, на його думку, –
одна і належить вона не релігії, не теології, а науці, чільним провідником якої він був сам. Філософ боровся
проти релігії, схоластики, алхімії, астрології. Леонардо відкидав уявлення Птоломея про те, що Земля – центр
Всесвіту, і, таким чином, ставив під сумнів один з основних церковних догматів.

Глибокі філософські роздуми стосовно походження природи, матеріальності світу, його об’єктивності,
нескінченності і нестворенності, ми знаходимо у творчості видатного італійського вченого Джордано Бруно (1548
– 1600). У молоді роки Джордано Бруно був монахом. Однак за свої погляди, котрі суперечили релігійним
догматам, був звинувачений у єресі і відлучений від церкви. Не відмовившись від своїх переконань, у лютому
1600 року був спалений живцем на центральній площі у Римі.

Основні ідеї вчення Джордано Бруно: Всесвіт єдиний, матеріальний, нескінченний і вічний. Те, що ми бачимо –
лише мала частина світу. Зірки – це сонця інших планетних систем. Земля – пилинка в безкрайніх просторах
галактики. Основа всього існуючого – матеріальне начало. Воно породжує все із самого себе і є причиною усіх
природних речей і явищ. Д.Бруно утверджував матеріальну єдність світу і його об’єктивність – продовжував
розвивати матеріалістичні традиції античної філософії. В той же час він стверджував, що “природа – це бог в
речах”, тобто, стояв на позиціях пантеїзму.

Джордано Бруно – прихильник стихійної діалектики. Він високо цінував ідеї Геракліта про рух, зміни,
суперечності. Уявлення про єдність протилежностей, про знищення одного і виникнення іншого, про суперечливість
природних явищ було спробою Д.Бруно відродити стихійну діалектику античних філософів на основі
геліоцентричного вчення. Це одна із характерних рис філософії Джордано Бруно.

Нова епоха – епоха Відродження – вимагала нових підходів до з’ясування особливостей формування держави, котра
приходила на зміну феодальному державному управлінню. Необхідно було визначити основні засади її розвитку і
функціонування. Першим, хто звернув на це увагу, був Нікколо Макіавеллі.

Нікколо Макіавеллі (1469 – 1527) – відомий італійський державний діяч, філософ, військовий теоретик, історик і
літератор. Будучи патріотом своєї країни, Макіавеллі вважав, що головною причиною страждань Італії є слабкість
її державного устрою, політична роздрібленість. Тому він намагався обґрунтувати таку концепцію
державотворення, державного управління, виходячи з якої можна було б це подолати. Ідеал держави Макіавеллі
вбачав в Римській республіці, вважаючи останню найкращою формою правління, бо вона є втіленням ідеї сильної
держави, здатної зберегти громадський порядок і стабільність.

У своїй широко відомій праці “Государ” (1532) Макіавеллі описує способи створення сильної і могутньої держави
в умовах, коли народ ще не вихований і не має громадянських доброчесностей. В таких випадках необхідно
доводити, що держава – вищий прояв людського духу, а служба її – це мета, сенс життя підлеглих, щастя самої
людини. „Государ може і не враховувати прийняті норми моралі, якщо його дії спрямовані на зміцнення держави,
збереження її цілісності і процвітання” 

Макиавелли Никколо. Государь; Рассуждения о первой декаде Тита Ливия; О военном искусстве: Сборник, Минск,




загрузка...
© 2007-2021 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel