Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Метод "іронії" (Сократ і К'єркегор)» (ID:33210)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   24 кб.

Заказ 2335 Философия


Тема работы: Метод "іронії" (Сократ і К'єркегор)






ЗМІСТ






Вступ


Слово "іронія" асоціюється у сучасної людини з такими же подібними словами, що відносяться до категорії
"гумор", "сатира", "сміх". Інформаційний і телевізійний простір сьогодні наповнений працями майстрів гумору,
головною зброєю яких є іронія і сатира. Більшою мірою під іронією розуміється вид веселого спілкування між
людьми, певний спосіб розваги, розвантаження під час бесіди. Так же трактується поняття "іронія" у слонику –
прихована насмішка; глузування, кепкування, глум. Однак, крім розважального призначення у іронії є і глибинна,
світоглядна функція, яка була підмічена філософами давніх часів та підтримана сучасними мислителями. Сократ і
К’єркегор – це два найбільш величних мислителя всіх часів і народів, які зрозуміли креативну, утворювальну
силу іронії, відносилися до неї як до способу знаходження істини, пізнання світу.


1. ІРОНІЯ ЯК ГОЛОВНА ЗБРОЯ ДІАЛЕКТИЧНОГО МЕТОДУ ВЕДЕННЯ СУПЕРЕЧКИ СОКРАТОМ


"Сократівський" метод, що мав своєю задачею виявлення "істини" шляхом діалогу, суперечки, полеміки, став
джерелом ідеалістичної "діалектики". Під діалектикою розуміли в стародавності мистецтво домогтися істини
шляхом розкриття протиріч у судженні супротивника і подолання цих протиріч. У стародавності деякі філософи
вважали, що розкриття протиріч у мисленні і зіткнення протилежних думок є кращим засобом виявлення істини.

Тим часом як Геракліт учив про боротьбу протилежностей, як про рушійну силу розвитку природи, зосередивши свою
увагу, головним чином, на об'єктивній діалектиці, Сократ, спираючи на елейську школу (Зенон) і школу софістів
(Протагор), уперше чітко порушив питання про суб'єктивну діалектику, про діалектичний спосіб мислення. Основні
складові частини "сократичного" методу: "іронія" і "майєвтика" – за формою, "індукція" і "визначення" – за
змістом. "Сократичний" метод – це насамперед метод послідовних питань, які задаються систематично і мають
своєю метою приведення співрозмовника до протиріччя із самим собою, до визнання власного неуцтва. У цьому і
полягає сократівска "іронія".

Відомий філософ А.Ф. Лосєв з цього приводу пише: "Справа ускладнюється тим, що сам Сократ ніколи не називав
іронією ні свого філософського методу, ні своєї манери поводитися з людьми. В творах Ксенофонта це слово не
уживається жодного разу. Вперше тверде привласнення цієї філософсько-естетичної позиції Сократу ми знаходимо
тільки у Аристотеля. А цілком традиційним відносно Сократа це слововживання є у римлян" [6; с. 52].

Сократ ставив своєю задачею не тільки "іронічне" розкриття протиріч у твердженнях співрозмовника, але і
подолання цих протиріч з метою домогтися "істини". Тому продовженням і доповненням "іронії" служила
"майєвтика" – мистецтво "витягувати" істину із відповідей співрозмовника. Сучасники Сократа називали це
"повивальним мистецтвом" філософа, натякаючи на професію його матері – повивальну помічницю (тобто таку, що
сприяла витягуванню плода з черева жінки). Сократ хотів цим сказати, що він допомагає своїм слухачам
народитися до нового життя, до пізнання "загального" як основи істинної моралі. Основна задача "сократичного"
методу – знайти "загальне" у моральності, встановити загальну моральну основу окремих часток чеснот. Ця задача
повинна бути дозволена за допомогою своєрідної "індукції" і "визначення".

Бесіда Сократа виходить з фактів життя, з конкретних явищ. Він порівнює окремі етичні факти, виділяє з них
загальні елементи, аналізує їх, щоб знайти перешкоджаючі їх об'єднанню суперечні моменти, і, у кінцевому
рахунку, зводить їх до вищої єдності на основі відшуканих істотних ознак. Таким шляхом він досягає загального
поняття. Так, наприклад, дослідження окремих проявів справедливості (несправедливості) відкривало можливість
визначення поняття і сутності справедливості (несправедливості) взагалі. "Індукція" і "визначення" у
діалектиці Сократа взаємно доповнюють один одного. Якщо "індукція" – це відшукання загального в особистих
чеснотах людини шляхом їхнього аналізу і порівняння, то "визначення" – це встановлення родів і видів,
співвідношення між ними, їхньої "супідрядності".

Сократ в своїх діалогах широко користується цією грізною непереможною зброєю. Сократівська іронія виступає як
"діалектична пастка, за допомогою якої повсякденний здоровий зміст виявляється змушеним вийти з усілякого
свого окостеніння і дійти – не до самовдоволеного всезнайства, а до іманентної йому самому істини" [4; с.
165]. Ця іронія є не що інше, як форма, властива філософії в її суб'єктивному відношенні до повсякденної
свідомості.

Ця іронія здавалася такою, що йшла від якоїсь загадкової, демонічної сили Сократа, що ставить його над людьми,
як би талановиті і розумні вони не були. Розгадка цієї внутрішньої переваги, цієї сили, схованої за
добродушною усмішкою, у тім, що сам Сократ невразливий. У його промовах, що збивають з усталених позицій,
увесь час почувається деяка впевненість і обґрунтованість людини, що хоча і не має готової відповіді на свої
питання, але знає щось більше, а саме: в ім'я чого йде пошук і як саме його треба вести, що додає його іронії
незбориму силу Антея. Ця внутрішня обґрунтованість Сократа виходить також з його переконання про можливість
раціонального осмислення і збагнення життя у всіх своїх проявах, у всіх, навіть темних і містичних, сторонах і
найтонших рухах людської душі й інтелекту. Сократ переконаний, що у всій строкатості життєвих переживань є
щось об'єднуюче, деякий загальний зміст, що може бути виражений єдиною ідеєю, поняттям.

Із слів сучасників філософа виходить, що іронія Сократа, його "наївні" питання і "безневинне" піддражнювання
були розраховані на те, щоб викликати сум'яття в душі співбесідника, примусити його усвідомити своє незнання і
задуматися над своїм життям. Іронія Сократа переслідувала конструктивні цілі, містила в собі цілком позитивний
зміст. Вона породжувала "в душах людей відчуття ідеального, якийсь внутрішній досвід вищих реальностей, хоча
що це за вищі реальності – ясно не говориться" [6; с. 74]. Разом з тим сократівська іронія "повна захоплення
суперечкою, пристрастю до полеміки і діонісійським (вакхічним) захопленням одержимих філософією. Можливо, цією
захопленістю, що нагадує словесний агон (змагання) софістів, пояснюються суперечності, спостережувані іноді в
думках платонівського Сократа" [4; с. 79].

Сократ, іронізуючи, породжує у співрозмовника потребу в самопізнанні і самовдосконаленні. Заперечення,
супроводжуюче іронію Сократа, не будучи самоціллю, не є позицією нігілізму. І це природно: позиція абсолютної
іронії і абсолютного скептицизму йшла б врозріз зі всім світоглядом Сократа і його життєвою установкою –
знайти в людині стійке ядро, щось постійне, єдине і гармонійне. Цим стійким ядром Сократ вважав внутрішній
світ людини, її розум, за допомогою якого пізнається добро і зло і робиться вибір добра; його розсудливість,
що забезпечує єдність свідомості і дії, гармонію знання і поведінки. Саме на переконанні в можливості
об'єктивного знання, на упевненості в пізнаваності внутрішнього світу людини і будувалося основне положення
етичного навчання Сократа, що свідчить, що чеснота й є знання. Висунення цієї тези було б безглуздим, якби
Сократ був скептиком і агностиком, вважав би, що всі спроби пізнання істини марні і марні, приречені на
невдачу. В ході діалогу, випробуючи інших на мудрість, Сократ сам аж ніяк не претендує на звання мудреця,
таке звання, на його думку, личить тільки Богу. Філософ вважає, якщо людина "самовдоволено думає, що на вона
знає усі готові відповіді, то така людина для філософії є втраченою, їй нема чого ламати голову в пошуках
найбільш вірних понять, нема чого рухатися далі по нескінченних лабіринтах думки" [3; с. 238].

Іронія Сократа має на своїй меті змінювати життя до кращого і бути активним знаряддям у всьому вихованні
людини. Але вона вся проводиться виключно в межах людського суб'єкта, людської свідомості і поведінки; вона
цілком пронизана етикою і мораллю. З вигляду борсаючись в психології, серед цих нескінченних вигинів людської
душі, навіть неначе малозначних, повсякденних і житейських предметів, Сократ завжди мав на увазі вельми значні
і далекоглядні цілі людського життя, так що його іронія поволі, але вірно перевиховувала людей вже на новий




загрузка...
© 2007-2021 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel