Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Філософія Середньовіччя» (ID:33209)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   24 кб.

Заказ 162. Філософія


Філософія Середньовіччя Зміст






Вступ


На зламі IV ст. нашої ери Римська імперія почала втрачати свою колишню могутність через загострення соціальної
напруги і класову боротьбу. Повстання рабів, а також навала варварів призвели до того, що в V столітті Римська
імперія остаточно розпадається. Разом з розпадом останньої рухнув рабовласницький лад, на розвалинах якого
виникло нове, феодальне суспільство. Відбулася зміна греко-римської культури – феодальною культурою,
світоглядною основою якої стало християнство. Все це знайшло відображення і в суспільній свідомості, зокрема у
філософії. Остання стає служанкою богослов’я, а філософи стають, як правило, апологетами (захисниками)
християнства.

Філософія Середньовіччя, маючи пояснення всіх питань буття через особу Бога, пройшла тривалий шлях розвитку.
Саме суперечливість догматичних принципів схоластики в кінцевому підсумку сприяв пробудженню суспільної
свідомості в епоху Відродження. Дослідження філософської спадщини схоластів має теоретичну цінність для
розуміння культурного розвитку людства, пропонуючи для дослідження різноманітні зразки умовиводів, на які була
багата середньовічна думка.



1. Місце філософії в духовному житті Середньовіччя. Вихідні ідеї західної та східної патристики.



За рівнем розвитку філософії, культури в цілому середньовікова філософія була кроком назад у порівнянні з
античністю. Хоча падіння Римської імперії, перехід від рабоволодіння до феодальних суспільних відносин, було
прогресивним явищем в історії розвитку суспільства, феодальний лад відкривав простір для подальшого прогресу у
розвитку виробництва, науки, техніки, ремесел, культури, політичних та соціальних відносин.

На межі двох епох – античної і середньовікової – сформувався новий світогляд – виникло християнство, яке мало
домінуючий вплив на духовне життя усіх європейських країн.

Які ж риси притаманні філософії Середньовіччя, чим вона відрізняється від античної філософії? Коротко, ці риси
можна звести до наступних:

1. Засилля релігії в усіх сферах життя суспільства;

2. Схоластика як спосіб філософствування;

3. Теоцентризм (визнання Бога єдиною головною рушійною силою Всесвіту);

4. Геоцентризм (визнання Землі центром світобудови) ;

5. Переважання ідеалістичних напрямків у філософії;

6. Слабкі паростки матеріалізму.

Проте не відразу християнський світогляд зайняв панівне положення в духовній сфері середньовічного
суспільства. Пройшов дуже тривалий період, перш ніж християнство стало пануючою ідеологією всієї Європи. Від
періоду гоніння на християн, який тривав досить тривалий час, християнство в епоху Середньовіччя пройшло
довгий час до визнання себе державною релігією майже в усіх європейських країнах. У період становлення
середньовічної культури (І – IV ст.) одне одному протистояли філософські вчення, що ґрунтувалися на старих
язичницьких традиціях, і осередки нової віри і нової думки, які пізніше становили основу середньовічної
теології та філософії. Відбувався процес переосмислення попереднього духовного досвіду народів Західної Європи
з позицій християнства. Упродовж сотень років, християнізуючи Західну Європу, „церква вміло використовувала
деякі аспекти старого язичницького світогляду і водночас активно вихолощувала його смисловий зміст. У
Середньовіччі був остаточно забутий попередній філософський досвід народів Західної Європи, а їх історія і
культура почала свій відлік, власне з християнства. По суті, так доля спіткала всі народи, які так чи інакше
були християнізовані” [12, 223].

Християнство принесло з собою нову проблематику, пов’язану зі змістом християнського віровчення. Центральним
для середньовічної філософії стало питання співвідношення віри та розуму. Онтологічною основою цього
співвідношення вважалося прийняття положення про існування двох світів – видимого і невидимого, чуттєвого і
надчуттєвого, земного і божественного. Гносеологічно ця проблема виглядала так: чи повинен християнин вірити в
Бога, опираючись на авторитетну думку отців церкви, чи він може осягнути божественну суть за допомогою
власного розуму?

Етапом, що передував остаточному утвердженню ідей християнства, був період патристики.

Патристика (від латинського слова patres – отець, батько) є напрямом філософсько-теологічної думки ІІ – VIII
ст., який був пов'язаний з діяльністю ранньохристиянських авторів – Отців Церкви. Патристика, будучи вченням
про християнську віру, дуже багато ідей увібрала в себе від таких філософських напрямів як платонізм,
неоплатонізм, стоїцизм. Безперечно, головним в патристиці все ж такі було обґрунтування християнських
концепцій: телеологічної доктрини (перш за все ідеї Одкровення), а також теїзму, креаціонізму, телеологізму.

Теїзм (від грецького слова theos – Бог) – вчення, відповідно до якого в основі всіх явищ світу знаходиться Бог
– творець всього, що існує. Він є причиною всього, що відбувається в природі і суспільстві.

Креаціонізм (від латинського слова creatio – створення) – вчення про те, що саме Бог створив все існуюче у
світі, живу і неживу природу.

Телеологізм (від грецького teleos –ціль, результат і logos – вчення, закон) – вчення про доцільність та
цілеспрямованість явищ природи, вищою основою яких, початком і кінцем яких є Бог. Це спроба пояснення
взаємозв’язку всіх явищ світу та закономірностей їх існування відштовхуючись від ідеї Бога.

В еволюції патристики вчені виокремлюють три змістовних етапи:

1. – рання патристика або апологетика (ІІ – ІІІ ст.) – була пов’язана з творчістю таких авторів, як Юстин
(помер близько 165 р., основні праці – „Апологія” до Антоніна Пія, „Апологія” до Марка Аврелія, „Бесіди з
Трифоном-іудеєм”), Татіан (бл. 120 – бл. 175, основні праці – „Звернення до греків”, звід чотирьох Євангелій,
„Діатесарон”), Афінагор (помер бл. 177, основні трактати „Про воскресіння померлих”, „Послання до Марка
Аврелія”), Тертуліан (Квінт Септимій Флоренс, бл. 160 – після 220), Климент Олександрійський (Тит Флавій,
помер до 215, основні праці – „Напучення до еллінів”, „Педагог”, „Стромати”, „Який багатій врятується?”);
Оріген (185 253).

Особливе значення для становлення християнської віри мала творчість Тертуліана, якого визнано класиком
християнської патристики. Він підкреслював прірву, яка мала місце, на його думку, між християнською ідеологією
і античною філософією. Віру він ставив набагато вище за розум, який пропагували давньогрецькі мислителі.
Тертуліан розвивав своєрідний містичний матеріалізм: на його розуміння, душі і навіть сам Бог є тілами певної
матерії

Центральною проблемою патристики того часу була проблема співвідношення християнства з античною спадщиною.
Внаслідок цього в патристиці оформилися два напрями: перший – напрямок гармонійного синтезу християнської ідеї
одкровення з філософською традицією античного раціоналізму (Юстин, Афінагор, Клімент Олександрійський); другий
– навпаки – ідея їх несумісності (Татіан, Тертуліан).

2. – зріла патристика (ІІІ – V ст.) – реалізувала себе на грецькому Сході в діяльності кападокійського гуртка
у складі: Василя Великого Кесарійського (бл. 330 – 379, основі праці „Про святий Дух”, „Шестиднев”), його
брата, Григорія Нисського (бл. 335 – бл. 394), Григорія Богослова Назіанзіна (бл. 330 – бл. 390, трактати „Про
мою долю”, „Про страждання моєї душі”); Амфілохія Іконійського. Вони синтезували християнське віровчення та
філософські методи античності. Подібну діяльність здійснював на Заході Августин.

Августин Блаженний (354 – 430, основні праці „Сповідь” і „Про град Божий”) – видатний діяч періоду патристики.
Він наголошував, що християнський Бог створив світ і людину. Філософ систематизував християнське віровчення,
подаючи його як цілісне і єдиноправильне. Виступаючи за обов’язкову єдність віри і церковної організації,
богослов проголошує прагнення до щастя основним змістом людського життя. Августин, знаходячись на межі




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel