Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГОСУСПІЛЬСТВА» (ID:33190)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   17 кб.

Заказ 3399.


Політичні основи соціальної роботи




СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГОСУСПІЛЬСТВА

Зміст




Вступ

Соціальна робота як суспільне явище властива людському суспільству з моменту його існування: у різні періоди
свого розвитку суспільство в різній формі допомагало своїм членам виживати в критичних ситуаціях. Така
допомога визначалася рівнем розвитку суспільства, його культурою в конкретно-історичний період. Сучасна
соціальна робота як спадкоємиця первісних форм добродійності й опіки – достатньо широке поняття, що включає
діяльність по захисту людини, по наданню йому допомоги. В умовах прагнення України до розбудови громадянського
суспільства актуальність вдосконалення форм і методів соціальної роботи набуває значної актуальності. Разом з
тим соціальна робота здійснює певний вплив на формування такого суспільства. Виходячи з цього, слід визнати,
що соціальна робота потребує вивчення як соціальна інституція, яка сприяє розвитку громадянського суспільства
на основі її зв’язку з політичними та державними організаціями, структурами, громадськими організаціями та
рухами.


1. ВЗАЄМОЗВЯЗОК ПОНЯТЬ ”ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО”, ”ДЕРЖАВА”, ”ІНДИВІД” ТА ”СОЦІАЛЬНА РОБОТА”


Теоретичні обґрунтування необхідності проведення соціальної роботи беруть свої початки з розробки ідеї
громадянського суспільства – суспільства, де функції державних інституцій перебирають на себе громадські
утворення. Відповідно до цього вже не держава, а саме суспільство (громадяни та їх об'єднання) займаються
питаннями соціальної, підтримки, захисту та забезпечення людей, які на них потребують. Розуміння
громадянського суспільства закладено у працях Локка, Гоббса, Монтеск’є, Руссо, Канта, Гегеля й багатьох інших
мислителів, які робили спроби проаналізувати взаємодію суспільства, держави і окремого індивіда. Спочатку
термін ”громадянське суспільство” (Civil society) використовувався для розмежування суспільства та держави.
Тепер він став означенням організацій та інститутів соціального порядку, що відносно незалежні від держави.
Держава ототожнюється з правовим і інституціональним апаратом, у той час як громадянське суспільство являє
собою моделі різних об’єднань громадян (групи за інтересами, професійні союзи та ін.). За найбільш широке
визначення слід вважати таке визначення громадянського суспільства: ”Громадянське суспільство – це сукупність
структур, за допомогою яких будь-яка людина розпочинає суспільно значимі дії без участі держави” 


Беренштейн Л. Ю., Панченко П.П., Реєнт О. П., Грабовський О. В., Коломієць С.С. Розбудова громадянського
суспільства в Україні, К., 1999. – С.45. .

В основі становлення громадянського суспільства лежать актуальні життєві потреби та інтереси людини, і саме на
основі єдності останніх та проблем їхньої реалізації індивіди утворюють ті чи інші громадські об’єднання.
Таким чином, громадянське суспільство відображає встановлення соціального зв’язку між індивідами. Громадянське
суспільство – це єдність двох головних складових еволюції людської цивілізації у постійній динаміці їхнього
взаємовпливу та розвитку – економічної та політико-правової. У ролі першої виступає право на приватну
власність, у ролі другої – правова, позбавлена юридичного позитивізму законозабезпеченість вирішення
політико-правових питань у налагодженні соціального діалогу між владою та населенням за допомогою партій,
профспілок, професійних та соціально-демографічних груп населення.

Отже, громадянське суспільство – це сукупність громадських інститутів, які сформовані на добровільній основі,
діють на самоврядних засадах у межах Конституції та законів. Слід також підкреслити, що поняття громадянського
суспільства найбільш адекватно співвідноситься з поняттям саме правової, соціальної держави, оскільки обидва
терміни відбивають найважливіші характеристики та невід’ємні сторони сучасної демократії. Громадянське
суспільство формується історично, відображає певні якісні характеристики суспільства, набуті лише на певному
етапі його розвитку. Поступальний розвиток соціальних форм життєдіяльності приводить до їх диференціації,
виокремлення сфери управління як окремої галузі суспільної діяльності. Держава поступово передає, а інститути
громадянського суспільства відповідно перебирають на себе повноваження щодо контролю над певними сферами
соціальної життєдіяльності.

Насамперед, завдяки розвитку інститутів громадянського суспільства все більшого державного втручання
позбавляється соціальна сфера. Саме на цих засадах можливо відокремити державу від суспільства, розгледіти її
як специфічне соціальне явище або особливий політичний інститут, котрий виконує функції обслуговування
суспільства. І це дає нам змогу визначити реальні можливості державно-владного впливу на суспільні відносини
та ступінь його ефективності, забезпечити підконтрольність державних інститутів суспільству.

Треба також визнати, що громадянське суспільство опредмечується у відповідних громадянських інститутах, має
власний устрій, зовнішню форму свого існування у вигляді різноманітних за своїм конкретним спрямуванням
об’єднань індивідів. Серед цих інститутів – сім’я, церква, об’єднання за інтересами, профспілки, органи
громадської самодіяльності, громадські організації, політичні партії, недержавні засоби масової інформації.
Головною ознакою цих інститутів є те, що вони утворюються не державою, а самими індивідами, і тому їх реальне
функціонування є показником громадської зрілості суспільства, усвідомлення ним своїх власних потреб, рівня
його самосвідомості. Вони повинні поступово перебрати на себе відповідальність щодо реального забезпечення
усієї сукупності громадянських прав людини, які раніш знаходилися під контролем держави і забезпечувалися
нею.

Дотримання громадянських прав людини виступає не тільки головним принципом взаємовідносин між суспільством і
державою. Широта і реальність цих прав, власне кажучи, і піднімає той або інший соціум до оцінки, що дозволяє
розглядати суспільство як громадянське, а державу як правову. При цьому у взаємовідносинах останніх
складається механізм розширеного відтворення соціокультурного і політико-економічного середовища, яке, у свою
чергу, через реалізацію громадянських прав і свобод формує людину у всіх її вимірах – як індивіда,
особистість, громадянина.

Держава похідна від суспільства, але без нього немає юридично зафіксованих прав і правових відносин усіх
рівнів. "Без прав людини і її правових відносин з іншими людьми не може бути громадянина, без громадянина,
отже, не може бути громадянського суспільства. А без громадянського суспільства, де права людини не тільки
гарантовані державою, але й обмежують собою і своєю широтою його повноваження, не може бути і правової
держави" 

Кириченко С.О. Співвідношення соціальнї правової держави і громадянського суспільства в умовах сучасної
України, К., 2001. – С.5.. Громадянськість і державність, таким чином, виступають як взаємозалежні поняття.
Взаємовідносини між суспільством, що рухається до звання громадянського, і держави, що претендує на статус
правової, покликані забезпечувати:

для людини – утвердження її самоцінності в діапазоні від суспільної думки до предметних правових норм,
створення достатньої законодавчої основи для реалізації політичної свободи, соціальних гарантій і
справедливості, для захисту від державно-чиновницької сваволі і соціальної стихії;

для суспільства – рівну правову захищеність усіх його соціальних прошарків із боку держави, безумовну
перевагу основ, що консолідують у громадському житті його безконфліктність, структурованість і політичну
упорядкованість (усі суперечки вирішуються в рамках прийнятих законів), режим громадянського миру і злагоди,
загальний захист суспільства як цілісного, соціально диференційованого, саморегулюючого організму від
негативного впливу зовнішніх чинників і, нарешті, контроль суспільства над державою, прозорість і підзвітність
діяльності його структур;

для держави – адекватне втілення прав людини в юридичні норми і в механізми захисту цих прав, що виключає
політичний волюнтаризм владних структур, соціальну і національну дискримінацію, панування права в усіх сферах
життя, формування оптимальної, самодостатньої системи державно-політичних інститутів, створення умов для




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel