Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Грошово-кредитні реформи Столипіна та їх вплив на розвиток грошово-кредитних відносин» (ID:33023)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   22 кб.

Заказ 1990. Історія грошей


Грошово-кредитні реформи Столипіна та їх вплив на розвиток грошово-кредитних відносин Зміст




Вступ


Історія Росії ХІХ – початку ХХ століття є багатою на проведення реформ. Головна з них – відміна кріпосного
права у 1861 році – повинна була сприяти підвищенню рівня соціального і економічного розвитку країни, виходу
її в число передових, розвинених держав Європи. Подібну мету переслідували й грошові реформи ХІХ століття, а
особливо – реформа 1895-1897 рр. С.Вітте. Але наслідки цих реформ не надали дієвого результату для покращення
загального стану справ.

На початку ХХ ст. П.А.Столипін здійснив ще одну спробу реформаторським шляхом змінити ситуацію в Росії. На цей
раз реформа стосувалась в основному перебудови селянської сфери та проводилась шляхом кардинальних перетворень
у веденні сільського господарства. Які результати вона принесла – буде розглянуто в цій роботі. Криза, яка
охопила передреформну Росію на початку ХХ ст., за економічними ознаками є подібною в багатьох аспектах до
теперішнього стану народного господарства в Україні. Дослідження цієї реформи – її сутності, значення, а також
фінансово-економічних механізмів – потребують прискіпливої уваги сучасних дослідників.


1. ПЕРЕДУМОВИ ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМИ


Говорячи про столипінські грошово-кредитні реформи, слід відразу відзначити, що в чистому вигляді таких реформ
ним не проводилося. За теорією, грошова (грошово-кредитна) реформа – це значне перетворення в фінансовій
сфері, яке пов’язано, як правило, з вилученням з обігу знецінених паперових грошей та випуском нових, зміною
грошової одиниці або її золотого еквіваленту, переходом від однієї грошової системи до іншої. Нічого подібного
при Столипіні не відбувалося.

Крім того, П.А. Столипін (1862 – 1911) ні за освітою, ні за родом своєї професійної діяльності навряд чи міг
організувати та провести радикальної фінансової реформи. Він закінчив фізико-математичний факультет
Петербурзького університету, по закінченню якого працював в міністерстві хліборобства, а потім на
адміністративних посадах губернського рівня. За вдале придушення селянських бунтів в Саратовській губернії,
Столипін був призначений на посаду міністра внутрішніх справ, а вже потім – на посаду прем’єр-міністра
царського уряду (голова Ради міністрів), що стало повної несподіванкою для оточуючих його сподвижників.
Практично, вся його попередня службова мала лише відносне значення для розробки та впровадження в життя
кредитно-грошової реформи в Росії, подібно, наприклад, до масштабів тієї, що провів С.Ю. Вітте наприкінці ХІХ
ст. Не зменшуючи заслуг П.Столипіна перед Росією в плані проведення деяких прогресивних перетворень, слід
визнати, що для проведення грошової реформи необхідно, все ж такі, мати, фінансово-економічну освіту та досвід
роботи в цій сфері, а також враховувати своєрідний соціально-економічний стан в країні в ті часи.

На початку ХХ ст. в Росії мали місце складні та суперечливі економічні обставини. Сучасна промисловість і
фінансово-банківська система поєднувалися в економіці Росії з відсталим аграрним сектором, що зберіг
напівкріпосницькі форми власності і методи господарювання. Еволюція села не встигала за швидким темпом
промислового прогресу. Це обумовлювало нерівномірність розвитку капіталізму за різними галузями господарства.
Зберігалася концентрація крупних підприємств в обмеженому колі економічних районів: Північно-західному,
Центрально-промисловому, Уральському, Південному і Закавказькому (Баку). Економічний стан цих районів різко
контрастував з величезними, неосвоєними в промисловому відношенні територіями Російської імперії. У наявності
була нерівномірність розвитку країни й по галузям господарства.

Політична система – самодержавство з його могутнім бюрократичним апаратом – і відносна слабкість російської
буржуазії зумовлювали активне втручання держави у формування монополістичних ринкових відносин. Це виражалося
в законодавчому регулюванні і протекційній політиці уряду при створенні монополій, фінансовій підтримці
Державним банком лише деяких найбільших промислових підприємств та надання для них найбільш вигідних казенних
замовлень ( це, наприклад, Комітет з розподілу залізничних замовлень, Нарада по суднобудуванню та ін.). Окремі
державні урядовці входили в управлінський апарат могутніх промислово-фінансових груп. Державно-монополістичні
тенденції особливо простежувалися в зрощенні банківських монополій з державними фінансовими установами.
Найбільшими російськими банками керували колишні вищі державні діячі, що мали відношення до фінансових,
торгових і військових відомств. Своєрідність Росії полягала у тому, що самодержавна держава в своїй внутрішній
і зовнішній політиці стала захищати інтереси і поміщиків, і крупної монополістичної буржуазії.

Ще однією особливістю, на відміну від інших держав, була порівняно невисока активність у вивозі капіталів за
межі країни. Це обумовлювалося браком вітчизняних капіталів і широкою можливістю їх внутрішнього вивозу на
околиці імперії (Сибір, Середня Азія, Північ Європейської частини Росії). Навпаки, Росія була об'єктом
широкого додатку іноземних капіталів. Це пояснювалося можливістю отримання надприбутків через дешевизну
робочої сили і величезних сировинних ресурсів. Іноземні інвестиції проникали до Росії через вітчизняні банки,
стаючи частиною російського капіталу. Вони вкладалися в добувну, оброблювальну і машинобудівну промисловість.
Це сприяло економічному прогресу, прискорювало темп індустріалізації і запобігало перетворенню країни в
сировинний придаток Заходу.

На селі панувало малоземелля селянства та патріархальні традиції в веденні сільського господарства. Одиничні
передові поміщицькі латифундії поєднувалися майже з загально розповсюдженим напівнатуральним виробництвом.

Для Росії, як і для інших країн Європи, була характерна нерівномірність економічного розвитку, а також його
циклічність. За промисловим підйомом 90-х років XIX ст. настала світова криза початку XX в. У Росії він
виявився найгостріше. Криза 1900-1903 рр. виразилася в падінні цін на основні види продукції, різкому
скороченні виробництва, масовому безробітті. Державна підтримка виробників виявилася недостатньою. Велика
кількість промислових підприємств, ставши нерентабельними, розорилися. Криза торкнулася не тільки
промисловості, але й сільського господарства. Він ускладнив соціальну ситуацію, викликав глибокі політичні
потрясіння.

У цих умовах посилився процес монополізації. Продовжували створюватися картелі, які почали з'являтися в Росії
ще в 80-90-х роках XIX в. Учасники цих об'єднань домовлялися про умови збуту продукції і найму робочої сили. У
1901 р. Путіловській, Брянський і інші паровозобудівні заводи об'єдналися в "Продпаровоз". Складалися нові
форми – синдикати. Ці об'єднання регулювали отримання замовлень, закупівлю сировини, вели централізований збут
продукції за узгодженими цінами. У виробничій сфері підприємства, що входили в синдикат, залишалися
самостійними. У 1903 р. в металургійній промисловості був створений "Продмет" і "Трубопродажа". Пізніше
виникли синдикати в добувній промисловості ("Продуголь", "Нобель-Мазут").


Островский И.В. П. А. Столыпин и его время, Новосибирск, НТИУЭ, 1992. – С.54.

На відміну від країн Європи, де з 1904 р. почався промисловий підйом, в Росії продовжувався в 1904-1908 рр.
спад темпів зростання виробництва (депресія). Це було викликано двома чинниками. Застій був пов'язаний з
різким погіршенням фінансово-економічного стану країни в результаті величезних витрат на ведення
російсько-японської війни 1904-1905 рр. Революція 1905-1907 рр. викликала широку дезорганізацію виробництва,
скорочення капіталовкладень в промисловість, розорення сільського господарства.

Соціальна структура країни відображала характер і рівень її економічного розвитку. Разом з формуванням нових
класів та верств населення (буржуазія, дрібна буржуазія, пролетаріат), в ньому продовжували існувати і станові
розподіли – спадщина феодальної епохи. Буржуазія займала провідну роль в економіці країни в ХХ ст., до цього
вона не грала скільки-небудь самостійної ролі в суспільно політичному житті країни, оскільки вона була
повністю залежна від самодержавства та залишалася аполітичною і консервативною силою.

Дворянство, яке зосередило більш 60 % всіх земель, стало головною опорою самодержавства, хоча в соціальному
плані воно втрачало свою однорідність, зближуючись з буржуазією. Селянство, що складало 3/4 населення країни,
також піддалося соціальним розшаруванням суспільства – 20% – кулаки, З0 % – середняки, 50 % – бідняки. Між
полярними його шарами виникали суперечності.

На початку ХХ століття клас найманих робітників налічував 16.8 млн. чоловік. Він був неоднорідний, велика
частина робітників складалася з селян, що недавно прийшли в місто , але які ще не втратили зв'язок із землею.




загрузка...
© 2007-2021 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel