Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Основні віхи історії зарубіжної думки про політику» (ID:31095)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   17 кб.

Заказ 951_політологія

”Основні віхи історії зарубіжної думки про політику”. Зміст




Вступ


Проблема зародження й еволюції політичних знань охоплює різноманітні форми теоретичного пізнання природи,
суспільства, сутності влади, держави, політичної системи, явищ політичного процесу. Складність і мінливість
сучасного політичного буття потребує вдумливого застосування виробленого й осмисленого людством сукупного
досвіду, всієї духовної культури, створеної багатьма поколіннями мислителів. Ці політичні знання належать не
тільки минулому, вони є надбанням сучасних і майбутніх політичних процесів, політичних ідей, політичної
культури. Без політологічного концептуального доробку наших пращурів, з якого постійно живилась і живиться
політична наука кінця другого і початку третього тисячоліття, неможливе глибоке усвідомлення особливостей
сучасного політичного розвитку.

1. РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В АНТИЧНІ ЧАСИ


У розвиток політичної думки античності найвизначніший внесок зробила Стародавня Греція. Мислителі Еллади
досить швидко подолали шлях від міфу до теорії. У значній ступені цьому сприяло швидка зміна форм правління:
монархія – аристократія – рабовласницька демократія. Бурхливе й мінливе політичне життя сприяло розвитку
теоретичної думки та постійним пошукам досконалішої політичної системи.

Ще одною особливістю суспільного життя, яке мало певний вплив на формування політичної думки Стародавньої
Греції, було те, що основною формою політичної організації суспільства були невеличкі держави-міста (поліси),
які мали спільну мову, релігію та культуру, проте постійно воювали між собою, так само як із зовнішніми
ворогами. Невисока населеність полісів не сприяла формуванню бюрократії та регулярної армії, а це, зрештою,
спричинювало політичну нестабільність і постійні зміни політичних форм. У сучасному розумінні поліс є
політично організованим суспільством, і це поняття, безперечно, є ширшим за поняття держави.

Життя людини в полісі жорстко регламентувалося правом або звичаєм, і в цьому контексті поліс був тоталітарним
відносно особистості. Аналізуючи політичне життя Еллади, слід також зазначити, що антична цивілізація була
заснована на рабстві, яке давало змогу заможним громадянам віддаватись роздумам про життя, політику чи
мистецтво.

Значний внесок в розвиток політичної думки Стародавньої Греції зробили видатні мислителі Платон і Арістотель.

Платон (427–347 рр. до н. е.). Платон небезпідставно вважається автором філософської системи об’єктивного
ідеалізму. Він одним із перших окреслив предметне коло політики, створив картину ідеального суспільства, що
знайшло відображення в його праці-діалогах “Держава”, “Політик”, “Закони”. Платон – прихильник жорсткої
соціальної ієрархії. На його думку, все суспільство має поділятися на правителів (філософів), воїнів і
виробників (ремісників і землеробів).

Платон регламентує всі сторони людського життя: економічні та соціальні відносини, матеріальні умови,
дітонародження, виховання, культуру, думки людей. Йому замало, що філософи правлять. Він пропонує знищувати
всіх, хто претендуватиме не лише на владу, а й на філософію, виступає за заборону творів мистецтва, які
піддають сумніву доцільність його політичної моделі.

Привертає увагу й типологія форм держави, яку він запозичив у Геродота: монархія, тиранія, аристократія,
олігархія, демократія. Серед законних форм держави Платон найгіршою вважає демократію. Проте вона, на його
думку, все-таки краща за олігархію та тиранію.

Підсумовуючи творчу спадщину Платона, слід наголосити на таких цінних політичних думках:

ідеї загального блага та спільного інтересу як основи політичного об’єднання;

приватній власності як основи соціальних суперечностей та конфліктів;

чіткому визначенні форм держави й закономірностей їх змінювання;

визначенні законності як найважливішого атрибута політичної організації.

Крім цього, мали місце і думки, які є несумісними з сучасними поглядами на політичний розвиток світового
співтовариства:

ідеалізацію кастовості та аристократичного правління;

зневагу до прав особистості;

виправдання соціальної нерівності;

жорсткий контроль і регламентацію всього життя.

Арістотель (384–322 рр. до н. е.). Арістотеля небезпідставно вважають засновником політичної науки. На відміну
від свого вчителя Платона Арістотель орієнтується не на ідеальні схеми, що ігнорують психологію людей, а на
досвід і раціональний аналіз. Він зробив політику предметом емпіричного дослідження, проаналізувавши разом із
учнями 150 конституцій держав і відповідних проектів.

Політичні погляди філософа найповніше висвітлено в його працях “Політика”, “Афінська політія”, “Етика” та ін.
Політика, за Арістотелем, визначається як наука про вище благо людини й держави, що охоплює економіку та етику
(звід традицій і правил).

Як і Платон, його талановитий учень не вийшов у своєму політичному аналізі за межі полісу, характеризуючи
решту видів державної організації варварського світу як нижчий рівень, що не досяг політичних висот.
Арістотель вважав, що людина є “твариною політичною”, а тому поліс – це суспільство, держава – “творіння
природи”, продукт природного розвитку.

Арістотель розвиває й типологію форм правління. Демократію Арістотель вважав нестійкою формою правління, але
все ж таки кращою за олігархію і навіть за аристократію. Найкраща форма – політія, “золота середина”, що
поєднує в собі позитивні риси олігархії та демократії. Для забезпечення стабільності, на думку філософа,
потрібне зміцнення середнього класу.

При демократії панує абсолютизація рівності, при олігархії – абсолютизація нерівності. Але все це призводить
до зміни форм держави через порушення справедливості.

Створивши нову методологію емпіричного та логічного дослідження, Арістотель настільки вдосконалив систему
базових понять, що нею й тепер оперують сучасні мислителі від політичної науки, філософії, соціології та
права.

Ідея імперії, яка зародилася в спочатку в Греції, а згодом почала домінувати в Стародавньому Римі, включала в
себе принцип одноосібної влади, впровадження культу можновладця-автократа, який поєднував у своїй особі
законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. По суті, реалізація імперської ідеї сприяла уніфікації
державного будівництва з диференційованою податковою системою, утвердженням державної мови і т. ін.

Політико-правова думка Риму розвивалася на базі інституту сім’ї, а політичне життя відбувалося за законами, що
охоронялися від монарха і громади й реалізовувалися під наглядом монарха. Революційним щодо підходу до права
був поділ права у V ст. до н. е. на громадянське, державне й приватне (перша кодифікація).

Республіканський Рим, ґрунтуючись на досягненнях грецької політико-правової думки, розвинув інститут
громадянства. Останнє можна було отримати від народження або за заслуги перед державою. Цей інститут постійно
розширювався: спочатку громадянами Були лише вільні жителі Риму, потім його союзники, а ще пізніше – вільні
жителі провінцій. Громадяни мали право голосу, могли домагатися всіх посад, апелювати до народу проти смертних
вироків, безчесних покарань (розп’яття, різки, батіг), мали право на власність і право брати шлюб. Але згодом
республіканська ідея згасає й поступається імперській, коли Сенат перетворюється на дорадчий орган, а
імператор – на необмеженого правителя. Імперія розбудовується на основі месіанської ідеї Риму і на зламі І ст.
до н. е. міцно стає на ноги.

Аналізуючи античну спадщину політичної думки, слід відзначити такі її основні цінності: феномен полісу,
принципи республіканізму та договірного походження держави, ідеї тахісу та імперії. Ідея тахісу полягає в
єдності всіх громадян полісу, які повинні ставити інтереси громади вище за приватні інтереси.


2. СЕРЕДНЬОВІЧНІ ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ НА ДЕРЖАВУ І СУСПІЛЬСТВО


У середні віки (V–ХVI ст.) філософсько-етична концепція політики, яка до того часу домінувала в Західній
Європі, поступається релігійно-християнській концепції. Провідною темою політичних дискусій того часу стало




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel