Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Правові відносини батьків і дітей» (ID:12200)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       3 стр.
Размер в архиве:   7 кб.

ЗМІСТ


Вступ

Правові відносини батьків і дітей

Використана література

















ВСТУП


Право Стародавнього Риму — яскрава сторінка світової історії. Понад дві тисячі років тому на основі
рабовласницького способу виробництва склалася і розвивалася правова система, в якій найбільших успіхів
досягла розробка низки галузей, насамперед приватного (цивільного) права. Зокрема, набуло своєї завершеності
формулювання багатьох правових принципів, особливо тих, що стосуються приватної власності, договірного,
спадкового, сімейного та іншого права. Римські юристи вперше розробили право приватної власності, абстрактне
право, приватне право, право абстрактної особи. Право стало класичним юридичним виразом життєвих умов і
конфліктів суспільства, в якому панує приватна власність.

Римське приватне право мало великий вплив на подальшу історію феодальних і капіталістичних держав. Увесь
правовий розвиток Західної Європи та інших континентів відбувався під знаком римського права аж до наших
часів. Можна без перебільшення сказати, що рівень правової культури Стародавнього Риму в багатьох
відношеннях ще й сьогодні залишається неперевер-шеним і є взірцем для сучасного законодавства.

Римське право визначило не тільки подальшу практику, а й теорію. Багатовікове вивчення римського права
формувало юридичне мислення Західної Європи і створювало сильний клас юристів, керівників та дійових
помічників у будь-якій законодавчій діяльності.



Правові відносини батьків і дітей


За загальним визнанням римських юристів, такої влади над дітьми, як у римлян, не знав жоден інший народ. У
стародавні часи це була, як уже зазначалося, абсолютна влада патріархального домовладики, самодержця всієї
сімЧ. Вона охоплювала як саму особу дітей, так і всі їхні майнові набуття. Від волі домовладики повністю
залежало життя новонародженого, якого він міг навіть викинути. Батько мав право продати своїх дітей у
рабство.

У майновому відношенні син, як підвладна особа, був особою чужих прав. Він мав цивільну правоздатність, але не
для себе, а свого батька. Усе, що син набував, автоматично ставало власністю батька. При цьому батько за
зобов'язаннями дітей не відповідав. Тільки за делікт (правопорушення) він ніс повну відповідальність, а
саме: або відшкодувати заподіяні втрати, або видати винного потерпілому. З часом відбувається поступове
ослаблення абсолютної влади домовладики як в особистому, так і майновому напрямах.

В особистому відношенні викидати новонароджених дітей було заборонено вже імператором Ромулом, хоч продаж
дітей допускався. Вбивство сина прирівнювалося до звичайного вбивства і наставала певна відповідальність.
Зловживання своїм правом над сином моглс^ позбавити батька цієї влади. Разом з тим піддається контролю навіть
дисциплінарна влада батька. В імператорський період стали можливі скарги дітей магістратам на дії батька.
Внаслідок усіх цих обмежень влада батька над особою дітей У період пізньої Римської держави втратила майже всю
свою патріархальну гостроту.

Щодо майнової самостійності, то на перших порах вона йде тими ж шляхами, які були визначені стосовно рабів. Як
рабам, батьки часто виділяли своїм повнолітнім дітям певне майно для самостійного господарювання — пекулій.
Оскільки майно залишалося власністю батька, то він відповідав за дії сина в межах пекушя. Тут можна повторити
все те, що було сказано раніше стосовно рабів.

Проте згодом становище дітей домовладики чимраз більше віддаляється від становища рабів. Першим кроком у цьому
напрямі була постанова часів Цезаря або Августа, за якою все майно, здобуте сином на війні або військовій
службі, належало йому як його власне майно, і він міг вільно ним розпоряджатися. Це було першим визнанням
майнової самостійності дітей, хоч і у вузькому колі спеціальних відносин. Син міг це майно навіть заповідати,
і лише у разі його смерті без заповіту воно переходило до батька.

З переходом до абсолютної монархії правила про військовий пекулій були перенесені на майно, набуте сином на
цивільній службі, — так званий службовий пекулій. І військовий і цивільний пекулії були вільним майном сина,
і батько ніяких прав на нього не мав.

Нові обмеження майнової сторони влади батька встановив наказ імператора Костянтина, за яким все те, що
одержано дітьми (не лише сином) у спадщину від матері, вважалося їхньою власністю. Згодом це положення було
поширено й на майно, одержане від родичів з материнського боку. Юстиніан усі ці численні обмеження узагальнив
і постановив: батькові належить тільки те, що син набуває, оперуючи майном батька.

Отже, наприкінці Римської імперії у майновому відношенні від старої беззастережної влади батька залишилася
тільки її тінь у вигляді права пожиттєвого користування батька деякими видами майна.

Врешті-решт було визнано майже повну майнову самостійність дітей, а разом з тим зруйновано початкову юридичну
єдність сім'ї: тепер сім'я з юридичного боку була не єдністю, а союзом осіб, кожна з яких була самостійним
суб'єктом прав, який може мати майно, виступати стороною у судовому процесі та укладати юридичні угоди.

Встановлення та припинення батьківської влада. Батьківська влада виникає насамперед природним чином внаслідок
народження дитини в законному шлюбі. Закононародженими вважалися діти, які народилися під час шлюбу, а також
ті, які народилися після спливу 181 дня після одруження і не пізніше 300 днів після смерті чоловіка. Кожна
дитина, народжена заміжньою жінкою, вважалася сином або дочкою її чоловіка, поки не буде доведено протилежне.
Батьком дитини вважався той, на кого вказує факт шлюбу.

Щодо незаконних дітей, тобто народжених поза шлюбом, то батьківська влада могла бути встановлена тільки шляхом
узаконення. Право на узаконення з'являється тільки в період абсолютної монархії і тільки для liberi naturales
— так званих природних дітей. Поступово виникли три способи такого узаконення:

1) з часів імператора Феодосія і Валентина узаконення стало можливим шляхом висунення сина в стан місцевих
декуріонів, попередньо наділивши його майном (декуріон — особа, яка відала місцевими справами, іноді погашала
податки неплатоспроможного місцевого населення своїми коштами);

2) за часів імператора Анастасія узаконення відбувалося зі вступом родичів у законний шлюб (після того як були
усунуті перешкоди, які не давали змоги це зробити раніше);

3) за часів Юстиніана узаконення могло відбутися шляхом спеціального рескрипту імператора.

Щодо чужих дітей, то батьківська влада могла бути встановлена шляхом усиновлення, форми якого різнилися
залежно від того, хто усиновлювався: усиновлення особи власних прав називалося arrogatio, а усиновлення особи
чужих прав (підвладної) — adoptio.

Arrogatio. У стародавні часи здійснювалося у народних зборах по куріях за участю жерців у присутності
усиновителя й усиновлюваного. Після встановлення обставин усиновлення, засвідчення згоди обохзаінтересованих
сторін, з'ясування різниці у віці між усиновителем і усиновлюваним (щоб усиновлення відповідало природі,




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel