Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Відхід сталінського керівництва від принципів НЕПу Створення адміністративно-командної симтеми. Сталінізм та його сутність» (ID:11112)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   20 кб.

Тема: Відхід сталінського керівництва від принципів НЕПу

Створення адміністративно-командної симтеми. Сталінізм та його сутність


План.

1. Вступ

2. Перехід до НЕПу

3. Сталінський централізм. Створення адміністративно-командної симтеми

4. Сталінізм та його сутність



1. Вступ


Перехід до нового суспільного ладу після громадянської війни загострив всі соціальні проблеми. Згортання
виробництва, нестача харчів, палива, безробіття стали характерною ознакою економічного життя. Під час першої
світової та громадянської воєн, розтрілів, епідемій тільки на Україні загинуло близько 1,5 млн. людей.

Необхідність жорсткої централізації усіх сторін життя країни обумовила запровадження політики «воєнного
комунізму». Вона мала на меті встановлення прямого, позаринкового продуктообміну між містом і селом.
Мілітаризація всього економічного життя супроводжувалася майже повною націоналізацією промисловості й
торгівлі, ліквідацією легального торгового обороту, згортанням товарно-грошових відносин, переходом до
продрозверстки — примусового вилучення додаткового продукту, а нерідко й частини необхідного — у селян на
користь держави, жорсткого контролю за мірою праці і споживання. Це була, так би мовити, політика прямого
штурму економічних твердинь капіталізму, спроба «лобовою атакою» здійснити перехід до соціалізму найкоротшим
і найшвидшим шляхом. Але із завершенням громадянської війни партія зіткнулася з невдоволенням значної частини
населення, насамперед селянства, цією політикою, що призвело до серйозної політичної й економічної кризи.


2. Перехід до НЕПу


Голод, політична криза стали причинами кризи на транспорті, припинення роботи більшої частини заводів,
фабрик, шахт. Країна опинилася в економічному застої. Різко зросло невдоволення політикою більшовиків.
Прокотилася хвиля селянських повстань, робітничих страйків в Україні, у Росії. Найбільш драматичним був
виступ донедавна палких прихильників більшовицької партії — моряків Кронштадту. Вони підняли прапор
повстання проти самодер жавства комісарів», за владу рад без більшовиків, проти політики уряду щодо селян і
робітників. Хоч Червона армія й ЧК нещадно придушували ці повстання (15 тисяч захисників Кронштадту були
знищені без суду й слідства), В. Ленін та його партія були змушені визнати провал політики «воєнного
комунізму».

У березні 1921 р. відбувся черговий Х з'їзд РКП(б), на якому В. Ленін переконав своїх однодумців у
необхідності нової економічної політики (НЕПу). НЕП передбачав здійснення комплексу заходів перехідного
періоду. Основним завданням його було заспокоїти селянські маси, забезпечити їм стимули до збільшення
виробництва продуктів. З цією метою замінили продрозкладку помірним продподатком, після сплати якого селянин
мав право продавати рештки продукції на вільному ринку, за будь-якими цінами. Бідніше селянство взагалі не
мало сплачувати податку. Значну частину земельного фонду країни розподіляли між селянами. Були дозволені певна
лібералізація і децентралізація економіки. НЕП ліквідував контроль уряду над внутрішньою торгівлею, віддав в
оренду дрібні та частково середні підприємства, сприяв розвитку кооперації, заохочував до певної міри
іноземні капіталовкладення, що сприяло розвиткові приватної ініціативи й економічного життя в цілому. Проте
ленінська партія погоджувалася лише на тимчасовий компроміс із підприємництвом, не збиралася відмовлятися від
мрії створити соціалістичну економіку. Саме тому уряд залишав за собою контроль за такими «Командними
висотами» в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля.

У зв'язку з переходом до НЕПу в країні почали діяльність орендарі, приватні торговці, комісіонери, банківські
ділки — так звані непмани.

Перехід до нової економічної політики прискорив відбудову народного господарства. Зокрема, в Україні особливої
уваги надавалося налагодження ефективності роботи Донбасу. Цей промисловий район України називали
"всеросійською кочегаркою". Від його успішної роботи залежало подолання транспортної кризи, функціонування
всіх галузей промисловості. Аграрні перетворення були в основному завершені у 1923 р. Землекористування
бідняцько-середняцьких господарств збільшилось у 1,5 раза. Удосконалювалась податкова система, посилюючи
зацікавленість селянства в результатах своєї праці.

У 1921 - 1922 рр. селяни вносили натуральний податок з 18 видів продукції.

У 1924 - 1925 рр. було здійснено перехід до грошового податку найбільш зручного для селян.

20-ті рр., а зокрема наступне після XII з'їзду п'ятиріччя (1923-1929) в існуванні СРСР пройшло під знаком
боротьби двох сил. З одного боку, централістсько-імперської, яка створення СРСР розглядала як дипломатичний
крок до ліквідації національних республік, як початок відновлення «єдиної-неділимої», а з другого —
національно-визвольних, незалежницьких сил національних республік, що на той час інтенсивно зростали. Ці сили,
спираючися на ухвали XII з'їзду партії, передсмертні вказівки Леніна й Конституцію СРСР, обстоювали справжню
федерацію, справжній союз рівних і вільних народів. Саме ця боротьба, цей відносно вільний вияв поглядів і
бажань у недавньому поневолених народів, їх рішучий виступ проти всеімперського російського націоналізму,
зростання їх молодої інтелігенції, стихійна тяга всіх народів до відбудови свого державного національного
життя спричинилися до чималих досягнень у галузі коренізації всього господарського і культурного життя
національних республік. А це, в свою чергу, зумовило значний розквіт науки, літератури і мистецтва. Отже, ця
якоюсь мірою ліберальна доба створила, деякі умови від критої теоретичної й організаційної боротьби та
легальних опозиційних рухів. В основі всіх цих рухів була мета: перетворити всі декларовані теоретичні
постулати й конституційні ухвали партії в реальне життя народів, перетворити пропаговану теорію в дійсність.
В підсонні цієї боротьби кращі люди національних республік того часу починали вірити, що їм пощастить-таки
знайти не криваві шляхи до відродження й утвердження в світі свого поневоленого народу. Але ця сповнена віри
і надій доба несподівано прийшла до свого заперечення. У підсонні цієї доби визрівали не тільки відродженські
свободолюбні сили кожної у недалекому минулому поневоленої нації, але й ті традиційно імперські
націоналістичні сили, для яких ідея братнього співжиття рівних і вільних народів була чужа і ворожа. Ці сили
після тривалої внутрішньої боротьби на початку 1929 року опанували в партії та в цілому СРСР ситуацію до
такої міри, що вже відчули можливість ширшої й активнішої акції. Виразником і провідником цих реакційних
антинародних сил став Сталін. Спираючись на ці реакційні сили в партії та в радянському апараті в цілому, Й.
Сталін на XVI партійній конференції ВКП(б) у квітні 1929 р. вчинив фактично державний переворот, внаслідок
якого, через кілька підготовчих років, була здійснена повна диктатура вождя і проведений масовий терор. На
зміну добі творення і зміцнення СРСР прийшла доба жорсткого бюрократичного централізму, русифікації, масового
терору і диктатури Сталіна. На місце хай і пропагандистсько-урядового інтернаціоналіста, виразника
співжиття вільних і рівних у правах і можливостях народів прийшов і владно запанував «істинно руський
чоловік... шовініст, в суті своїй негідник і насильник». Не відкидаючи офіційно атрибутів СРСР, не денонсуючи
ухвал XII партійного з'їзду та Ленінових передсмертних вказівок, цей носій влади нової доби у реальній
практиці співжиття союзних республік запровадив щось набагато гірше і страшніше за колишню злопам'ятну ідею
«автономізації».


3. Сталінський централізм. Створення адміністративно-командної симтеми


На початок 1930 р. Всесоюзна комуністична партія (більшовиків) —ВКП(б) — зазнала сильного струсу не лише з
боку різноманітних опозицій, які протиставляли одну частину партії іншій — троцькістська, «робітнича
опозиція» (Шляпников, Медведєв, Коллонтай й інші), «демократичні централісти» (Сапронов, Дробніс,
Богуславський, Смирнов та інші), ленінградська — «нова опозиція» (1925), троцькістсько-зінов'євський блок
(1926), права — бухарінська (1928—1929), великі струси та внутрішньопартійну боротьбу пережила ВКП(б) також
по лінії національних відносин, які пов'язувалися з численними національними ухилами й опозиціями в
національних комуністичних партіях.

В «Історії Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків). Короткий курс», в книзі, яка перекручує історію




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel