Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Соціально-політичні процеси в Україні в роки громадянської війни та іноземної інтервенції» (ID:10924)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   21 кб.

Соціально-політичні процеси в Україні в роки громадянської війни та іноземної інтервенції(16 стр)

План






Початок революції



Першою в Україні звісткою про революційні події у Петрограді була телеграма члена Державної Думи Бубликова,
який повідомляв населенню Росії, що царська влада впала, а революцію очолив Комітет Державної Думи. Ця
телеграма від 13 березня 1917 р. створила тривожний настрій у Києві: людям було просто важко повірити, що цар
так легко відмовився від престолу. Вже наступного дня цар призначив князя Ю. Львова прем'єр-міністром
Тимчасового уряду і підписав своє зречення трону. Не гаючи часу, князь Львов відразу ж приступив до створення
уряду, який мав управляти Росією до скликання Установчих зборів.

Українці Петрограда також не пасли задніх. Першим виявом їхньої політичної діяльності в нових обставинах було
створення Тимчасового українського революційного комітету, який 15 березня видав відозву до українського
громадянства, студентства, робітництва та офіцерства у Петрограді: найповнішим висловом ідеї національного
визволення є національно-державна самостійність, і лише створення власного суверенного державного організму
може забезпечити якнайширший культурний розвиток українського народу.

Отже, українці Петрограда були першими, хто заявив про самостійність у федеративній спілці вільних народів. Зі
свого ж боку громадсько-політичні діячі в Україні, переживши лихоліття царських переслідувань під час війни,
ставились дуже обережно до всяких новин, але настрої українського населення почали мінятись, коли 17 березня у
Києві зійшлися представники громадських організацій і політичних партій та заснували Виконавчий комітет, який
протягом перших трьох місяців після перевороту являв собою найвищу владу в Києві. Із 12 членів Комітету
п'ятеро були українці.

Тим часом революція поширювалася на всі верстви населення, перетворюючись в масовий рух, якого вже не можна
було стримати в рамках старого суспільства. Тепер вже не одиниці, цілий народ домагався своїх соціальних і
національних прав і 20 березня було скликано збори українських організацій та політичних партій Києва, які
ухвалили сформувати Українську Центральну Раду. Головою уряду обрали заочно, оскільки він ще не повернувся
з-за кордону , професора Михайла Грушевського.

Варто зазначити, що до жовтневого перевороту більшовики України ставилися до національної революції украй
неприхильне. На відміну від них Ленін виявляв більше розуміння українських вимог. Зокрема, у «Правді» від 28
червня 1917 р. він писав: «Ні один демократ не може... заперечувати права України на вільне відокремлення від
Росії... Проклятий царизм робив з великоросів катів українського народу...» Двома днями по тому Ленін
звинувачував кадетів, есерів і меншовиків, які не підтримували автономію України. У той же час більшовицькі
організації в Україні боролися з будь-якими проявами українськості, називаючи їх шовінізмом і сепаратизмом.
Природно виринає таке суто риторичне запитання: чому ж Ленін, який так підтримував український рух, не дав
відповідних вказівок українським більшовикам?

Протверезіння більшовиків України у питанні самостійності приходило дуже повільно — багато провідних членів
організації довго не могли погодитися з тим, що взагалі потрібно творити українську державу. У цьому
більшовики майже не відрізнялись від кадетів, які безупинно кидали колоди під ноги народам, що намагалися
створити автономний лад на своїй землі.

Можна. без перебільшення сказати, що у 1917 р. більшовики України аж ніяк не могли вважатися політичними
репрезентантами українського народу. По-перше, організаційно вони належали до РСДРП(б); по-друге, більшість їх
складали не українці. Коли ж 7 листопада більшовики перебрали владу в Петрограді, більшовики України відразу й
недвозначно показали напрям своєї прихильності.

У зв'язку з цими подіями у Києві витворилася складна ситуація. Супроти одне одного стали три сили: прибічники
Тимчасового уряду, які мали своєю опорою штаб Київського військового округу, українська революційна демократія
на чолі з Центральною Радою і більшовики. Маневруючи між більшовиками і штабом округу, Центральна Рада
продовжувала працювати над ідеєю національної самостійності.



Боротьба за Україну різних політичних сил



Після більшовицького перевороту в Петрограді співвідношення політичних сил змінилося і в Україні. На поверхні
політичного життя появилася більшовицька партія, яка ставала дедалі активнішою, тоді як демократичні партії
послабили свою діяльність. Одначе домінантним політичним чинником залишалася Центральна Рада.

За нових умов Центральна Рада опинилася перед вибором: або підкоритися урядові Леніна, або завершити державну
будову, проголосивши українську державу.

Отож, єдиний шлях, що відкривався перед Центральною Радою, — це піти за прагненнями національно свідомого
українського населення і проголосити українську державу і 20 (7) листопада 1917 р. вона видала Третій
універсал, яким проголосила створення Української Народної Республіки у Російській Федерації. До відкриття
Установчих зборів влада належала Українській Центральній Раді і Генеральному Секретаріатові України.

Але російський Тимчасовий уряд, який репрезентував російську демократію, виразно довів, що росіяни не були
готові до федерації, де б вони виступали нарівні з народами, уярмленими царською Росією. Ленінських
більшовиків з їхніми централістськими прагненнями Центральна Рада не схотіла визнати. Тоді ж із ким вона
бажала федералізуватися? Це можна пояснити політичною непрактичністю провідних членів Центральної Ради, для
яких федерація продовжувала залишатися романтичною мрією. Вони не розуміли, що більшовицький переворот у Росії
ґрунтовно змінив політичні обставини.

Більшовики мали свої плани щодо новоствореної української держави. Вони почали агітацію між робітниками,
селянами, солдатами та міським населенням із метою підняти народ проти уряду. Наслідком цього стала анархія,
що поширювалася з кожним днем. Військо було цілком деморалізоване — наприкінці листопада майже не можна було
знайти такої військової сили, яка би забезпечувала порядок і сама не брала участі у грабунках, а то й погромах
єврейського населення. Більшовики, які діяли в Україні, послідовно виступали проти зростаючого українського
національного й політичного самовияву, а також обговорювали справу повстання в Києві: розгорнули активну
агітацію серед війська, яке стояло в місті. Завершенням усього цього мало бути повстання в ніч на 13
листопада. Та плани більшовиків повалити Українську Народну Республіку не вдалися. Українські військові
частини оточили змовників, роззброїли їх і опісля цілими вагонами вислали в Росію.

Підтримка Центральної Ради національне свідомими українцями, проте, не завадила більшовикам і далі боротися за
владу. Намагаючись розв'язати проблему протистояння політичних сил на свою користь, більшовики скликали 17
грудня 1917 р. Перший Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів. Але селянські
маси ще чималою мірою були на боці Центральної Ради. Звичайно, при такому співвідношенні сил більшовики не
могли захопити владу в Україні у легальний спосіб. Варто відзначити, що на цьому з'їзді більшовики України
вперше звернули увагу на питання українського національного відродження, яке перед тим їх майже не цікавило.

Маневр більшовиків України не вдався: замість вибрати нову Центральну Раду, підконтрольну більшовикам, з'їзд
висловив діючій Центральній Раді повне довір'я. Відносно мала кількість більшовицьких делегатів на з їзді не
була випадковою — це відбивало дійсну картину впливу більшовиків на території України. Зрозумівши, що в Києві
їм не вдасться нічого вдіяти проти Центральної Ради, більшовики разом із фракцією лівих російських
соціалістів-революціонерів покинули з'їзд і переїхали до Харкова. М. Попов зазначає, що саме від цього
почалася організована боротьба за радянську владу в Україні, і почалася за дуже несприятливих для більшовиків
умов: «Центральна Рада чулася в апогеї своєї могутності й впливу на маси.



Громадянська війна




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel