Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: «Рукописний документ і його місце в контексті національної культури » (ID:10021)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       8 стр.
Размер в архиве:   41 кб.

Рукописний документ і його місце в контексті національної культури


План





Вступ


Тисячолітня історія письма України подарувала світові непересічну історичну спадщину, що створювалася,
друкувалася, вивчалася багатьма поколіннями дослідників, живила джерела душі народу, його творчості та сили.

Розвиток літописання та ідеї державності України пов'язані між собою історично. Виникнення літописання як
самостійного джерела загальнодержавного значення й історіографічного явища пов'язане зі зрілими формами
державності, високим рівнем економічного і культурного розвитку Київської Русі. Вже перші літописні зводи, що
з'явилися в Києві, мають яскраво виражене значення загальнодержавного документа, який розглядає історію
держави в динамічному історичному процесі й не лише містить унікальні відомості про офіційні події в
давньоруській державі, життя та діяльність видатних політичних і державних діячів тогочасного періоду нашої
історії, а й впроваджує концептуальні погляди на поняття єдиної та міцної руської держави.

Літописання підтримує ідею історичного значення держави як фактора, консолідуючого східнослов'янську політичну
і культурну єдність. Воно встановлює політико-правовий та територіальний статус давньоруської держави, її
міжнародні зв'язки. Разом з тим у літописах розкриваються духовні витоки історії українського народу, його
культури, психології та історичної пам'яті. Давньоруські літописи - це простежена крізь багатовікову історію
антологія життя не лише соціальної верхівки, а й народу в його багатоманітності.

Серед таких джерел - славнозвісні «Повість минулих літ» і «Київський літопис» XII ст. Традицію державницьких
ідей наслідує й Галицько-Волинський літопис XIII ст., який послідовно інтегрує всі попередні ідеї та
переопрацьовує відомі літописні зводи й інші джерела за єдиними критеріями виокремлення та інтерпретації подій
в історичній долі України.

Від часів київського літописання починається й зародження книжкової справи як невід'ємної складової культури
суспільства. Літопис, цей фундаментальний історичний твір, був однією з перших конкретно-історичних форм
книги. Він започатковує книжкову культуру як історико-культурний процес, пов'язаний з усією історією книги
різних історичних діб - рукописної, стародрукованої, а книжки нового й новітнього періодів створювалися в
підґрунтя для кристалізації національної книги як категорії державно-політичного та культурного змісту в
їхньому синтезі.

Загальнонаціональна і світова значущість літописання як пам'ятки історії і держави й концепції державності
визнані в історіографії різних шкіл та історичних діб.

Нині, у добу безроздільного панування друкованої книги і появи нових засобів інформації, манускрипти не
втратили своєї неминущої цінності. Давні витвори мистецтва, писемності є не просто об'єктами наукових
досліджень або милування, в них зберігається генетичний код народу, вони продовжують брати участь у його житті
й впливають на нього.

Саме цим, на думку автора, і зумовлена актуальність обраної теми. В своїй роботі автор ставить перед собою
завдання дослідити та визначити роль рукописних джерел, літописів в культурному житті українського народу.

Об’єктом дослідження даної роботи є рукописні джерела (літописи, рукописні книги) періоду Х – початку ХV
століть.

Джерельною базою дослідження служили передруки літописів та рукописних книг, дослідження провідних вчених в
галузі рукописної книги, матеріали з періодичних видань “Бібліотечний вісник” та “Друкарство”.

Мета роботи – показати роль і місце рукописної книги в розвитку національної культури, при цьому, звернути
особливу увагу на структурне і мистецьке оформлення рукописного документа.



Розділ . Рукописний документ і культура українського народу


1.1. Види рукописних документів

У Україні офіційно прийняті три значення документа, зафіксовані в ряді державних стандартів (ДСТУ):

ДСТУ 2392-94. Документ I. Записана інформація, що може розглядатися як одиниця в ході здійснення інформаційної
діяльності.

ДСТУ 3017-95. Документ II. Матеріальний об'єкт з інформацією, закріпленій створеним людиною засобом для її
передачі в часі і просторі.

ДСТУ 2732-94. Документ III. Матеріальний об'єкт, що містить у закріпленому виді інформацію, оформлений
установленим порядком і має у відповідності з чинним законодавством правове значення.

Ознаки документа передбачають:

1) наявність інформації, змістовного утримання;

2) стабільну речовинну (матеріальну) форму, що забезпечує довгострокове використання і збереження документа;

3) функціональне призначення для передачі інформації в просторі і часі, тобто для використання в соціальних
комунікаційних каналах.

Головною складовою документа виступає інформація, тобто різноманітні дані, повідомлення, знання, призначені
для передачі в процесі комунікації.

Запис інформації - це засіб фіксування інформації на матеріальному носії.

В даний час використовують системи запису інформації (ручну, механічну, магнітну, оптичну, фотографічну й
електростатичну), а також системи відтворення інформації (ручну, поліграфічну, механічну, магнітну, оптичну,
електростатичну), і, нарешті, системи стирання інформації (ручну, магнітну, оптичну і теплову).

У залежності від засобу фіксування інформації розрізняють рукописні, механічні, магнітні, оптичні,
фотографічні, електростатичний документи.

Першим засобом фіксування інформації є ручний засіб - нанесення знаків від руки. Такі документи називаються
рукописами або рукописними книгами. Рукопис - документ, написаний від руки. Рукописна книга написана від руки
з намальованими вручну ілюстраціями.

По засобу документування (або закріплення інформації на носії) виділяють рукописні, друкарські, механічні,
магнітні, фотографічні, оптичні, лазерні і електронні документи.

Рукописний документ - це письмовий документ, при створенні якого письмові знаки наносяться від руки. У цьому
змісті рукописом або рукописним документом можна назвати не тільки словесний текст, записаний від руки, але і
твір образотворчого мистецтва, а також креслення або карту. До рукописів відносять також документи, оформлені
засобами машинопису (за допомогою друкарської машинки) або ЕОМ (за допомогою принтера). До рукописних
документів відносять: депонований рукопис, дисертацію й ін.

Особливе місце серед писемних документів посідає рукописна книга - одне з найбільш виражених типів джерел, що
вже з моменту виникнення археографії тяжіли до виділення в галузі спеціальних методів опису та дослідження, і
є джерелом з окресленими інформаційними межами, які визначаються його походженням, формою, змістом та долею. У
східнослов'янській традиції таке виділення тільки почало визначатися термінологічно.

Рукописна книга цікава як єдина інформаційна модель книжкового рукописного джерела, як об'єкт і суб'єкт
культури, вона є джерелом багатошарової, багатомірної інформації, що існує у прихованому вигляді.


1.2. Науково-історичні дослідження в галузі рукописної книги (історіографія питання)

Археологічні джерела дають можливість визначити час опанування неупорядкованим письмом IX ст. Болгарський
письменник початку Х ст. Чорноризець Храбр писав, що слов'яни раніше «не имеху книгь, но чрьтами й резами
чьтеху й гадаху, погани суще, крьстивше же ся, римськими й гричьскыми письмены нуждахуся словенскоу речь безь
устроения... й тако бешу много літа». Пізніше слов'яни мали дві азбуки — глаголицю і кирилицю, одна з яких
винайдена слов'янським просвітителем Кирилом. Більшість дослідників схиляється до думки, що це була глаголиця.
Кирилиця, згідно з І. Срезневським і С. Георгієвим, виникла на грунті грецького уставу VI — VIII ст.,
доповненого слов'янськими літерами. В порівнянні з глаголичною азбукою кирилиця була простішою і доступнішою в
написанні й набула поширення в Болгарії та на Русі.




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel