Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: « Правоздатність і дієздатність у Стародавньому Римі» (ID:9900)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   14 кб.

якесь матеріальне благо, що може й не мати тілесної суті.

Однак юридичне важливими є інші поділи речей, які перейшли в наступні системи права. Зупинимо свою увагу на
таких видах.

1. Речі рухомі і нерухомі.

Рухомими вважалися такі речі, які можна було пересувати в просторі, це, зокрема, тварини, раби, дрібні домашні
речі. До нерухомих речей відносили землю, будинки, дороги, міські стіни. Нерухомими речами вважалося все, що
створено чужою працею на землі власника. Основоположним принципом був такий: створене на поверхні йде за
поверхнею. Усі предмети, пов'язані з землею або функціонально скріплені з її поверхнею, такі, як посіви,
насадження, були її складовими. Вважалася неможливою окрема власність на дім і на землю. Навіть повітряний
простір над ділянкою землі теж розглядався як частина поверхні. Для нерухомих речей (res mobiles) зміна місця
без пошкодження неможлива. Усі інші речі, які можна переносити з одного місця на інше без пошкодження,
вважалися рухомими.

2. Речі прості і складні. Класичне визначення такому розрізненню дав юрист Помпоній. Простими оголошуються
речі, усі частини яких створюють щось фізично зв'язане і однорідне, створене з єдиного матеріалу (коштовне
каміння, раб, кінь та ін.). Вони не розкладаються на частини, а якщо їх розкласти, то самі по собі частини
втрачають свою цінність і не мають самостійного значення.

Складні речі складаються із штучно з'єднаних різнорідних речей, які мають між собою матеріальний зв'язок і
мають загальну назву (корабель, шафа). Окремі частини такої складної речі не можуть належати різним особам.

3. Речі подільні і неподільні. За визначенням Ульпіана, подільною слід вважати таку річ, яка від поділу не
змінює свого роду, ні своєї якості, ні цінності. Кожна окрема частина залишається тією ж, що й була, лише
меншою за обсягом. Неподільними є ті речі, які в разі поділу знищуються або втрачають свою цінність. Поділ
неподільних речей міг бути тільки уявним. Частини, які утворюються за такого поділу, називаються ідеальними
частинами або ідеальними частками. У такому випадку ділиться не сама річ (вона неподільна), а лише її
цінність. Коли треба розділити неподільну річ, то вона залишається у власності однієї особи, а інші одержують
грошову компенсацію.

4. Речі споживні і неспоживні. В цьому випадку поділ зроблено з уваги на те, що одні речі (земля, будівлі,
знаряддя праці, дорогоцінне каміння та ін.) в процесі користування не споживаються або споживаються непомітно,
а інші (вино, хліб, м'ясо тощо) згідно з їх призначенням зменшуються або знищуються зовсім. Зазначені
особливості речей не можна не брати до уваги, виробляючи юридичні правила, якщо доводиться стикатися з ними.
Так у найм здаються лише неспоживні речі, а в позику надаються речі споживні. Споживними речами визнавалися й
гроші, оскільки користуватися ними можна не інакше як витрачаючи її.

5. Речі, наділені родовими ознаками, і речі індивідуально-визначені. Дана класифікація ґрунтується на
поміченому римлянами своєрідному явищі, коли юридичні правила доводиться будувати залежно від того, як
визначено ту чи іншу річ у конкретних умовах обороту. Ці умови можуть будуватися так, що пов'язана з ними річ
буде тим чи іншим способом виділена (наприклад, придбання відомої картини, скульптури, золотої вази). Така річ
називається індивідуально-визначена. Але якщо за умовами обороту річ особливо не виділяється, а
характеризується загальним чином, то її розглядають уже як визначену родовими ознаками.

Поділ речей на родові й індивідуально-визначені пов'язаний з різним вирішенням питання юридичного становища
цих речей. Фізична загибель родових речей (від пожежі, крадіжки) цілком можлива, але для права, для кредитора
вони не гинули, тому що завжди могли бути замінені іншими речами. Гроші дають у кредит числом і числом же
одержують від боржника. Звідси правило — рід не гине.

6. Речі головні і побічні (придаткові). Головною називалася річ, яка давала назву цілому, або та річ, без якої
інша не може вживатися. Речі побічні певним чином залежали від головної і підпорядковувалися її юридичному
становищу. До побічних речей належали частини речі, приналежність, плоди і витрати.

а) Частини речі не були об'єктом юридичне самостійного існування. Коли річ у цілому була об'єктом юридичного
правочину, то наслідки цього правочину поширювалися і на всі частини речі. Об'єктом самостійних правочинів
частина речі могла бути лише в разі свого відокремлення від цілого.

б) Приналежність. Приналежністю називалася річ, пов'язана з іншою (головною) річчю не фізично, а економічно.
Головна річ вважалася незакінченою, якщо від неї відокремлена приналежність. Звичайно, приналежність може
існувати окремо від головної речі, але тільки в процесі спільного користування досягається господарський
результат (наприклад, ключ і замок, човен і весло).

в) Плоди. Плодом називається таке органічне або фізичне виробництво речі, яке відокремлюється від неї без
порушення її суті і становить звичайний прибуток у господарстві. Плоди бувають природні й цивільні або
прибуткові. Плодами природними вважалось насамперед органічне виробництво таких речей, які регулярно і
постійно одержували від експлуатації речей, що приносили плоди без зміни їх господарського призначення. До
плодів належать і цінності, набуті шляхом господарської діяльності (відсотки від капіталу, орендна плата).
Такі плоди називаються цивільними або прибутковими. Плоди поділяються на такі, що відокремилися від речі, яка
їх виробляє, і не відокремлені; на плоди наявні в натурі і спожиті та ін.

г) Витрати. Будь-які затрати, зроблені на ту чи іншу річ, називаються витратами. Римське приватне право знало
витрати необхідні, без яких річ не може існувати, корисні, які поліпшують річ, збільшуючи її цінність, і
витрати заради примхи, особистих смаків.

7. Речі в обороті і вилучені з обороту. Римські юристи розрізняли речі в обороті і речі, вилучені з обороту.
До першої категорії - в обороті - належали речі, які становили об'єкти приватної власності і обороту між
окремими людьми.

Вилученими з обороту називалися речі, які не могли бути об'єктом особистої власності внаслідок свого
специфічного призначення, а не за своєю природою. Вилученими з обороту були:

а) речі, присвячені богам (храми, вівтарі); речі, які перебувають під заступництвом богів (міські стіни міста
Рима, кладовища тощо);

б) речі спільного користування, які безпосередньо служили усім людям (дороги, площі, великі ріки і моря
тощо).

8. Майно. Сукупність різних речей, об'єднаних господарським призначенням римські юристи розглядали як одне
ціле — майно. Вони вважали майном все, що належить певній особі. Поступово поняття майна стали трактувати як
сукупність прав та обов'язків власника. Отож майно складалося з активу і пасиву, з вимог та боргів, а відтак
до складу майна входили і борги, які іноді становили значну, а то й більшу його частину.

Розглянутий поділ речей у Стародавньому Римі внаслідок своєї високої абстрактності виявив таку життєздатність,
що в загальному вигляді і в наш час не втратив практичного значення.

3. Способи забезпечення зобов'язань

Кредитор завжди був зацікавлений у своєчасному і реальному виконанні зобов'язань. Тому, крім забезпеченого у
приватному праві позову, він шукав й інші способи впливу на боржника з тим, щоб добитися дотримання своїх
інтересів. Засобами забезпечення зобов'язань виступали:

-завдаток (асrа). Боржник (найчастіше покупець) вручав його кредитору в момент укладення договору.

Спочатку завдаток служив доказом укладення договору купівлі-продажу, оренди тощо, але згодом почав відігравати
самостійну роль. Якщо надалі боржник відмовлявся від свого зобов'язання, він втрачав відданий завдаток. Якщо
це робив кредитор, він мав повернути боржнику подвійну суму завдатку. При нормальному виконанні договору
завдаток йшов у зарахунок суми платежу. Наприклад, покупець домовляється про купівлю будинку за 30 тисяч
сестерціїв і вручає 2 тисячі в якості завдатку. Відмовиться купити дім - втратить свої гроші; продавець знайде
вигіднішого покупця - повинен повернути не 2, а 4 тисячі; пройде угода без зривів - в момент манципації (цесії
тощо) покупець доплатить ще 28 тисяч;

-неустойка (stipulatio poena) - визначена у договорі сума, яку боржник зобов'язаний виплатити кредитору у
випадку невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання. Як правило, неустойка визначалася у
формі додаткового, т. зв. акцесорного договору. Якщо основний договір з якихось причин визнавався недійсним,
то недійсним був і додатковий;

-поручительство - ефективна форма забезпечення зобов’язання у формі стипуляції (вербального договору, що
встановлювався усним виголошенням певних юридичних формул). Майбутній кредитор у присутності свідків ставить
відповідне запитання і отримує запевнюючу відповідь. Цей договір зафіксований уже в Законах ХІІ Таблиць. Жодне
представництво не допускалося. Не могли укладати договір стипуляції глухонімі. В період монархії стали
допускати довільну форму висловлювань кредитора і боржника, важливим було лише те, чи прийшли вони до згоди у
присутності свідків, та відповідність укладеного договору нормам права. Договір стипуляції був строго




загрузка...
© 2007-2020 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel