Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: « Витрати виробництва. Їх класифікація» (ID:9216)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       16 стр.
Размер в архиве:   44 кб.



З іншої точки зору, відокремлення методів обліку витрат від методів калькулювання, що забезпечують загальну
планомірну систему облікового процесу, випливає як з економічної сутності планування та обліку виробничих
витрат, так і з практичної потреби в цілому. А наявність безпосереднього зв’язку і взаємозалежності між ними
забезпечує можливість віднесення витрат , які непрямо розподіляються , на об’єкти обліку та об’єкти
калькуляції. При цьому техніка калькулювання собівартості продукції, що визначається як відношення виявлених
затрат на кількість виготовленої продукції, є загальною для більшості застосовуваних сьогодні методів обліку
виробництва.

Тісний зв’язок етапів процесу обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції зумовлює їхню
взаємозалежність і вплив. Ця залежність проявляється в тому, що, виходячи з характеру виробницива,
організаційної структури підприємства й номенклатури виготовлюваної продукції, найраціональніший вибір
об’єктів обліку калькулювання і калькуляційних одиниць. Це дає змогу при виготовленні одного виробу відносити
на його собівартість усі витрати прямим шляхом, а при виготовленні кількох виробів - тільки ту частину витрат,
яка безпосередньо пов’язана з виробництвом певних виробів, а решту розподіляти тим чи іншим умовним способом.

З цього приводу слід зазначити, що аналітичний облік витрат виробництва залежить від об’єктів обліку й
калькулювання, під якими слід розуміти реальні витрати виробництва, що виникають у процесі кругообігу засобів
і яку залежно від мети групуються за різними ознаками. Якщо в практиці обліку витрат порушується цей принцип,
то це свідчить або про непправильну постановку аналітичного обліку, або про неможливість його правильної
постановки через слабку механізацію й автоматизацію облікових робіт. Наприклад, облік за групами виробів
замість обліку за виробами або облік в цілому по виробництву замість обліку по цехах, фазах, переділах. Тому в
таких випадках треба шукати шляхи вдосконалення аналітичного обліку витрат для того, щоб його дані служили
надійною базою для калькулювання собівартості продукції.

Важливе значення для управління витратами та підрахунку собівартості продукції має також чітке визначення
об’єктів обліку витрат на стадії використання ресурсів і об’єктів калькулювання собівартості продукції та
встановлення правильного співвідношення між ними.

Удосконалення і розвиток економічних методів управління виробництвом, поява ринкових відносин в економіці
викликає необхідність поєднання бухгалтрського обліку з обліком оперативним, що дасть можливість попереджувати
негативні явища у виробництві до їхнього виникнення. А тому облікувати і контролювати витрати виробництва
доцільно там, де відбувається сам процес виробництва або його обслуговування. Треба виділити такі об’єкти
обліку, як місце виникнення витрат і центри відповідальності. На практиці це означає науково обгрунтований
вибір об’єктів обліку витрат по кожному конкретному виробництву і достовірне віднесення на нього виробничих
витрат.

У вітчизняній економічній літературі під місцем виникнення витрат розуміють структурні підрозділи
підприємства, в яких відбувається використання виробничих ресурсів (цехи, дільниці, бригади, робочі місця
тощо). Аналіз практики роботи підприємств скляної промисловості свідчить, що побудова обліку витрат
виробництва у виробничих підрозділах, де аналітичний облік ведеться за елементами витрат і статтями
собівартості, - його найслабша ланка.

В обліку західних держав із розвитком ринкової економіки після введення центрів відповідальності як об’єктів
бухгалтерського обліку було розв’язано проблему оцінки виробів, що виготовляються одними підрозділами
підприємства і передаються іншим. При цьому центри відповідальності поділяються за кошторисами витрат і за
доходами організаційно-технологічних дільниць. За першими, відповідальна особа зобов’язана вкластися в
кошторис витрат, тобто головне завдання - не допустити перевитрат понад встановлений кошторис. Але такий
підхід не дає змоги визначити вплив факторів на величину відхмлень від кошторисної собівартості, оскільки
перевитрати по одних статтях перекриваються економією по інших. У результаті послаблюється контроль за
витратами виробництва.

Зважаючи на це, деякі держави відмовилися від такого центру відповідальності і замінили його центром, що
формується за доходами організаційно-технологічних дільниць, який базується на принципах встановлення
трансфертних цін, що сплачуються однією організаційно-технологічною дільніцею іншій за отримані вироби чи
послуги. На думку деяких економістів, в умовах недовантаження виробництва доцільно визначати трансфертні ціни
за методом змінних затрат, що дасть можливість виділити нижню межу ціни. При цьому постійні витрати
погашаються маржинальним прибутком ( маржею).

Цей метод має ряд переваг і може бути прийнятим до застосування на вітчизняних підприємствах. По-перше, він
стимулює зниження змінних витрат, що, у свою чергу, дасть змогу знизити трансфертну ціну. Якщо трансфертна
ціна буде нижчою за ринкову, то надлишок , отримуваний центром відповідальності понад змінні витрати, покриє
частину або всі постійні витрати і дасть можливість отримати прибуток. По-друге, він зумовлює облік умов
збуту за різними цінами різного обсягу, продаж шляхом розрахунку сумарної величини маржинального прибутку і
розмір передбачуваного прибутку ( маржа за мінусом постійних витрат). Тим самим з’являється можливість
визначити найвигідніший для форми в цілому і її центрів відповідальності рівень цін і обсягів та продаж за
цими цінами.

Таким чином, організація обліку по центрах відповідольності , що формуються за доходами на основі трансфертних
цін, дає змогу :

контролювати змінні витрнати ;

підвищити зацікавленість центрів відповідальності у збільшенні доходів;

розраховуватися підрозділами між собою за цінами, що використовуються в умовах ринкової економіки.

Під об’єктом калькулювання собівартості продукції розуміють вид продукції , вид скла (кольорове, безколірне
просте, наклкдне, кришталеве), групи однорідної продукції, яка включає вироби, подібні за конструкцією,
технологією, що мають однакове призначення, вихідну сировинну базу і відрізняються тільки сортами, артикулами,
малюнками тощо.

Дослідження свідчать, що метою обліку виробничих витрат , як правило, є отримання систематизованих даних про
собівартість продукції. Такі дані можна одержати, лише правильно визначивши об’єкти калькулювання собівартості
продукції.

Нині у фахівців немає єдиної думки з питання, як поліпшити систему обліку витрат і калькулювання собівартості
продукції - укрупнення чи деталізацією об’єктів. Вирішення цього питання залежить від можливостей організації
окремих виробництв, умов перебігу технологічного процесу, характеру виготовлюваної продукції, її асортименту
та інших причин.

На практиці можна побачити певну тенденцію до укрупнення (зменшення кількості) об’єктів калькулювання. Проте
питання полягає не в самому факті укрупнення , а в тому , шоб кількість об’єктів калькулювання зменшувалась
економічно обгрунтовано.

Треба мати на увазі, що необгрунтоване зменшення кількості об’єктів обліку витрат, зокрема об’єднання в одну
калькуляційну групу різних за конструкцією і технологією виробів, як правило, породжує умовні способи
розмежування виробничих витрат за видами продукції, що в багатьох випадках погіршує якісну сторону облікового
процесу, не зменшуючи за рахунок цього його трудомісткості. Це, в свою чергу, призводить до появи хибних
методів калькулювання, які не відповідають своєму призначенню.

На думку економістів, найекономічніше обгрунтуваним укрупненням об’єктів вважається таке, коли в групи
включаються тільки вироби, деталі чи вузли, подібні за технологією, конструкторськими особливостями
обладнання, з відносно рівномірною питомою вагою використаних бматеріалів, напівфабрикатів, затрат праці та
оптових цін.

Практика свідчить, що загальна кількість об’єктів обліку витрат на кожному підприємстві визначається кількістю
зостосовуваних класифікаційних ознак і теоретично може бути великою. Ці витрати (об’єкти) вивчаються і
обліковуються за допомогою притаманних їм специфічних методів. Методи, в свою чергу , повинні забезпечити
суцільне, безперервне , взаємопов’язане відображення й узагальнення у грошовому виразі відповідних об’єктів
обліку.

У розв’язанні проблеми об’єктів калькулювання собівартості продукції можна виділити два напрямки : вивчення
зв’язків об’єктів калькулювання з об’єктами обліку витрат виробництва і зв’язків об’єктів калькулювання з
калькуляційними одиницями.

Необхідний взаємозв’язок об’єктів обліку витрат виробництва з об’єктами калькулювання собівартості продукції
забезпечується прямим і тісним зв’язком об’єктів обліку витрат із процесом формування виробничих витрат,




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel