Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: « Гетьман Калнишевський – останній кошовий отаман Запорозької Січі» (ID:30993)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   16 кб.

Таке нехтування волею самодержиці в Петербурзі розцінили як «зухвалу непокору і свавілля». Швиденько спорядили
комісію, котра протягом лютого-березня провадила слідство, яке, щоправда, не дало ніяких результатів.
Водночас не на таких далеких обріях вимальовувалася неминучість війни з Туреччиною, протистояти якій без
Запорозького Війська російській армії було дуже важко, особливо на такому театрі військових дій, як південні
степи. Ось чому Петро Калнишевський, який мав величезний авторитет на Запорожжі, десять років залишався
кошовим отаманом і протягом семи років війни командував Запорозьким Військом.

Калнишевський прагнув протидіяти тиску царських урядовців на незалежність запорозької церкви, зокрема під час
російсько-турецької війни 1768 – 1774 років, 1769 року на противагу наказу Румянцева Калнишевський не
погодився поставити запорозьких ієромонахів, що були в поході, в залежність від російських оберсвящеників
усієї діючої армії.

На Запорозькій Січі, як і в усій Україні, вирішальне місце в розвитку культури, передусім духовної, належало
церкві. Тому будівництво храмів вважалося дуже шанованою діяльністю й справді мало велике значення в
громадському і моральному житті українського суспільства. Однак за всю історію Запорозької Січі ніхто не міг
зрівнятися в цьому з Петром Калнишевським, „який із щирою душею, зі знанням справи, не шкодуючи величезних
коштів, віддався спорудженню і оздобленню храмів” 

Реєнт О.П., Коляда І.А. Усі гетьмани України: легенди, міфи, біографії, Х., Фоліо, 2007. – С. 365.. Він
побудував їх п'ять.

Кошовий отаман Калнишевський дбав, аби школи мали відповідні умови для навчання й життя, своєчасно
забезпечувалися приміщенням, харчами, книгами. Вся справа освіти була взята «на кошти війська». За традицією
при розподілі платні, провіанту, прибутків із торгівлі, промислів, воєнної здобичі видавали «звичаєм
узаконену» частину на школу. Доброю справою вважалися пожертви на школи.

Військова діяльність Петра Калнишевського найбільше пов'язана з російсько-турецькою війною 1768 – 1774 років.
На театрах війни запорозькі козаки були ударною, досвідченою, майстерною й мужньою силою іррегулярних військ
російської армії. Запорожці, які здавна знали тактику турецько-татарських військ в умовах причорноморських
степів, добре ними вивчених, найкраще могли протидіяти рухливій, легкій азіатській кінноті, що складала
основну силу військ противника. Запорозькі козаки особливо майстерно виконували авангардну, розвідувальну
службу і не мали собі рівних у переслідуванні розбитого ворога.

Кошовий отаман Калнишевський, безпосередньо очолюючи кінне з'єднання Запорозького Війська, водночас був
командуючим усієї запорозької армії. Крім того, він зберігав і вище адміністративно-господарське і
військово-організаційне керівництво на Запорожжі, залишаючи в Січі для вирішення нагальних справ тимчасового
заступника – військового суддю.

Протягом усієї війни за кожної кампанії невтомний Петро Калнишевський, якому тоді вже було за 80 років,
очолював Запорозьке Військо, виявляючи неабиякий хист воєначальника і військового організатора, талант
полководця й особисту хоробрість, а також уміння орієнтуватись у політичній обстановці, надзвичайну
дипломатичну гнучкість.

Доля Запорозької Січі остаточно вирішилася 23 квітня 1775 р. на так званій раді при височайшому Дворі. На ній
з розробленим планом знищення Січі за допомогою збройних сил виступив новоросійський генерал-губернатор
Потьомкін. Для операції проти Запорозької Січі було використане військо, що поверталося з російсько-турецької
війни, загальною кількістю понад 100 тисяч чоловік. Командував цими численними силами генерал-поручик Петро
Текелі. Царські війська швидко зайняли Запорожжя – певною мірою завдяки раптовості нападу, а також
нечисленності січової залоги. Більша частина козаків на той час розійшлася по домівках або подалася на
промисли. Січ охоронялася тритисячним гарнізоном із 20 невеликими гарматами. Залоги в паланках були ще
слабкішими.

Старшинська рада з участю духовенства після тривалого обговорення вирішила здати Січ без найменшого опору.
Проте переважна частина рядового козацтва мала намір вступити в боротьбу з царськими військами. Багато зусиль
доклали кошовий отаман Петро Калнишевський і запорозький архімандрит Володимир Сокальський, щоб переконати
козаків скоритися імператорській волі. Небажанням проливати християнську кров пояснили вони свою позицію.

Старшина виїхала до Текелі. Наступного дня, 5 червня, за наказом Текелі, з січових сховищ забрали й вивезли в
поле боєприпаси, клейноди, прапори, матеріальні цінності й архів запорозької військової канцелярії. Гармати,
військовий скарб, клейноди й частина архіву пізніше були відправлені до Петербурга. За розпорядженням
військових властей всі будівлі на Січі, крім укріплень, зруйнували, пушкарню засипали. Вища січова старшина
була репресована. Найбільше усіх постраждав кошовий отаман Петро Калнишевський, якого разом із двома кошовими
старшинами без суду й слідства відправили в довічне заслання і ув'язнення.

Про сумну долю колишніх запорозьких керівників не могли довідатися навіть найближчі родичі. Лише майже через
століття дослідники за архівними документами встановили, що кошового Петра Калнишевського заслали в
Соловецький монастир. Останній кошовий отаман запорозьких козаків провів чверть століття в нелюдських умовах.
Ув'язнення було жахливим: його по суті живцем замурували в кам'яному мішку.

Помер П. Калнишевський 1803 р., 112 літ від роду в цьому ж монастирі, де він добровільно залишився й після
«помилування» його Олександром І у 1801 р.


2. Калнишевський на засланні в Соловецькому монастирі.


Після зруйнування Запорозької Січі Петро Калнишевський підпільно проводив роботу по встановленню контактів з
тією козацькою старшиною, яка залишилася йому вірною, аби самовільно відновити Січ в іншому місці за межами
Російської імперії, за що й був засуджений до смертної кари з заміною її довічним ув'язненням у Соловецькому
монастирі. 8 червня 1776 р. урядовий сенат повідомив Синод про рішення, цариці й наказав негайно відправити
Калнишевського в Соловецький, Глобу – в Туруханський, Головатого – в Тобольський монастирі «під найсуворішим
наглядом військових команд». За пропозицією Потьомкіна, Синод наказав монастирським властям, щоб «утримувані
були в'язні сії безвипускно з монастирів і віддалені були б не лише від листування, але й від будь-якого з
посторонніми людьми спілкування» 

Грибовський В.В. Кошовий отаман Петро Калнишевський, Дніпропетровськ, Пороги, 2004. – С. 78..

10 червня 1776 р. Синод надіслав настоятелю Соловецького монастиря Досифею і Тобольському архипастирю Варлааму
відповідні укази – стосовно ж Петра Калнишевського додатково розпорядився начальнику тюрми «надісланого туди
в'язня утримувати під неослабною вартою солдатів, які перебувають у тому монастирі» 

Грибовський В.В. Кошовий отаман Петро Калнишевський, Дніпропетровськ, Пороги, 2004. – 110с. . Дуже, мабуть,
боявся царизм 86-літнього колишнього кошового, якщо забезпечив йому аж потрійну охорону – море, монастирську
тюрму на острові та ще й постійну варту біля дверей камери.

25 червня 1776 р. конвой з семи чоловік, секунд-майор А. Пузирев-ський, унтер-офіцер і п'ятеро солдатів –
повезли Калнишевського з Москви до Архангельська. Вони прибули туди 11 липня 1776 р. і, найнявши за двадцять
карбованців пароплав у купця Вороніхіна, переправилися на Соловки – разом з додатковою охороною; сержантом і
трьома рядовими, котрих виділив архангельський губернатор Є. Головцин для посилення нагляду за в'язнем. Отже,
Петра Калнишевського охороняли в морському плаванні, крім екіпажу, десять військовослужбовців царської
армії.

30 липня настоятель Соловецького монастиря Досифей доповів у Синод, що він прийняв арештанта Калнишевського
для утримання його згідно з царським указом. Тут, у нелюдських умовах, судилося останньому кошовому
проіснувати 27 років,

На утримання кошового Петра Калнишевського було виділено астрономічну на той час суму, якщо врахувати, що на
харчування одного монаха Соловецького монастиря витрачалося всього дев'ять карбованців на рік (менше трьох
копійок в день, а точніше – дві з половиною). Це свідчить, що головною метою ув'язнення Калнишевського і його
соратників була, насамперед, надійна, абсолютна, герметична ізоляція їх від України. Розташований на островах
північного Білого моря, відрізаний від материка, Соловецький монастир якнайкраще відповідав такому
призначенню.

Історик М. Колчин, котрий у 1880-х роках був монастирським фельдшером і бачив камеру, в якій утримувався
Калнишевський, згодом писав: «Невже тут можливе життя?» Невже люди були настільки міцні, що зносили роки цього
домовинного існування?» 

Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі, К., Либідь, 1993. – С. 241..

Його тюремний режим відзначався особливою суворістю. У «Відомості про колодників, що утримуються в
Соловецькому монастирі», написано: «Петро Калнишевський з 1776 р., липня 29. За наказом Потьомкіна, за




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel