Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: « Еволюція ідеології комунізму: від Т. Мора до К. Маркса» (ID:10781)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   17 кб.

революції, що було помітним кроком вперед у порівнянні з попередніми теоретиками революції, що на перший план
висували питання соціального звільнення пригноблених мас.

Загалом ідеологія Маркса зводиться до наступного: у будь-якому суспільстві як об'єктивні категорії існують
продуктивні сили і виробничі відносини. Продуктивні сили складають базис суспільства, виробничі відносини –
його надбудову. Надбудова (різні укази, закони, нормативні акти влади, а також сама влада, як породження
визначених економічних реалій суспільства, митні, тарифні обмеження, інші соціальні регулятори різних сторін
економічної діяльності) являє собою породження базису. До визначеного моменту продуктивні сили і виробничі
відносини знаходяться в більш-менш стійкому співвідношенні, але настає момент, коли кількісне зростання
продуктивних сил переходить у якісне, тоді старі виробничі відносини об'єктивно втрачають свою стимулюючу
роль, стають гальмом на шляху суспільного розвитку. Для вирішення протиріччя необхідна соціальна революція, що
і приведе продуктивні сили, що збільшилися і виробничі відносини до рівноваги (тобто створить нові виробничі
відносини, нову надбудову).

Маркс і Енгельс розглядали прийдешню революцію як явище інтернаціональне, що відбувається одночасно у всіх
цивілізованих країнах, тобто принаймні, в Англії, Америці, Франції і Німеччині. К. Маркс писав: «Звільнення
праці – не місцева і не національна проблема, а соціальна, що охоплює всі країни, у яких існує сучасне
суспільство». Цей висновок базувався на ретельному аналізі економічних процесів розвитку капіталістичного
суспільства, вивченні механізмів його функціонування.

В.І. Ленін вніс істотні зміни в цю концепцію. Він сформулював так званий закон нерівномірності економічного і
політичного розвитку країн в епоху імперіалізму. Цей закон, за Леніним, обумовлює різночасність дозрівання в
різних країнах соціально-економічних передумов для перемоги соціалістичної революції, а загострення і
конфлікти між капіталістичними країнами послаблюють систему імперіалізму і полегшують прорив її в найбільш
слабкій ланці. На цій підставі В.І Ленін робить свій висновок про можливість перемоги соціалізму спочатку в
деяких чи навіть одній, окремо узятій капіталістичній країні. У радянській політологічній літературі цю
концепцію розглядали як логічне продовження вчення Маркса, закономірний перенос її на ґрунт конкретних
історичних умов у яких жив і діяв В.І. Ленін. Західні ж політологи (у тому числі і багато марксистів)
розглядають закон нерівномірності В.І. Леніна як відхід від марксизму, його невиправдану ревізію.



2. Більшовизм і тоталітаризм як практика втілення ідеології комунізму


Ідеологія перебудови державного устрою на засадах загальної рівності була і залишається утопічною ідеологією.
Проте найбільш радикальні прихильники революційних перетворень ідею побудови “ідеального суспільства” не
залишали. Історичний досвід переконує, проте, що замість очікуваної держави загального благоденства практика
втілення ідеології комунізму означає побудову жорсткої тоталітарної системи, яка на специфічному російському
ґрунті увібрала до того ж риси традиційного російського великодержавницького шовінізму. Вже в праці
“Матеріалізм і емпіріокритицизм” ленінський діалектичний матеріалізм набуває специфічно російських ментальних
рис. Ще в невеликій статті 1905 р. “Партійна організація і партійна література” Ленін висунув тезу партійності
літератури, яку він тлумачив як “залежність від грошового мішка” капіталіста письменників, журналістів та ін.
На сторінках “Матеріалізму і емпіріокритицизму” висувається вже теза партійності філософії. Теза ця виникає як
результат “творчого” розвитку енгельсова положення про основне питання філософії. Як відомо, в Енгельса це
просто констатація тієї обставини, що кожен філософ у вирішенні проблем має виходити з ідеалістичної або
матеріалістичної відповіді на питання про первинність одного з двох філософських “начал” – матерії чи
свідомості. “Новітня філософії, - писав Ленін, - так само партійна, як і дві тисячі років тому. Партіями, що
борються, по суті справи... є матеріалізм і ідеалізм”.

У ленінському вченні про “партійність” філософії остаточно формується центральна міфологема російського
марксизму – клас. Міф класу, який є сутнісною характеристикою людини як “масової” істоти (розглядувана поза
класовою належністю людина є, за Леніним, порожня абстракція), тепер поширюється на сферу духовної культури
(філософію, мораль, літературу та ін.). Термін “гуманізм” відтепер проголошується також “абстрактним” (і тому
“буржуазним”, вигідним для буржуазного класу поняттям). Такою головною міфологемою у нацистському (німецькому)
тоталітаризмі буде, на відміну від більшовицького “класу”, “раса”.

Отже, філософський напрям позначається Леніним словом “партія”. І це не метафора, оскільки за кожним з цих
філософських напрямів стоїть певний (прогресивний або реакційний) суспільний клас зі своєю політичною
програмою та політичними інтересами. Ленін відверто висловлює свою думку з цього питання, говорячи, що
професори-економісти є “вченими прикажчиками класу капіталістів, а професори філософії – вченими прикажчиками
теологів”. Даючи “партійне” тлумачення енгельсового “основного питання філософії”, Ленін виявляє притаманне
російській інтелігенції фанатично-догматичне ставлення до тієї чи іншої наукової чи філософської точки зору не
як до теоретичної позиції, а як до віровчення, до “одкровенного” знання.

І такий підхід не є випадком чи винятком. В іншій відомій своїй праці “Що робити?” Ленін посилається на відоме
енгельсове положення про три форми класової боротьби пролетаріату – економічну, політичну та теоретичну.
Наголошуючи на останній, Ленін уже через кілька сторінок без будь-яких пояснень говорить не про теоретичну, а
про ідеологічну боротьбу, про соціалістичну та буржуазну ідеології. Такий підхід можна пояснити тільки тим, що
для Леніна будь-яка теорія була ідеологією, а це, у свою чергу, є відображенням російсько-ментального
специфічного ставлення до знання як до “одкровення”.

“Творчий” розвиток Леніним марксистської теорії, по суті, був пристосуванням теорії Маркса до російських
традицій, адже ленінська теорія “слабкої ланки у світовому ланцюгу імперіалізму” по-своєму відтворювала ідею
“винятковості” Росії у вирішенні долі світу.

Таким чином теорія комунізму у ленінській інтерпретації набула форм тоталітарної більшовицької ідеології, що
не визнавала ніякої опозиції, була уведена в ранг абсолютної і незаперечної істини, тобто практично стала
ідеологічною базою більшовицького тоталітаризму.

Практичні наслідки реалізації більшовицьких соціальних ідей не примусили себе чекати. Вже у 1925 р.
комуністична партія залишилася єдиною партією в Росії і Україні, - до того часу ще продовжували діяти
соціалістичні партії: меншовики, есери, бундівці; на Україні діяли Українська партія соціал-революціонерів
(УПСР) та Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ). Монополізація політичної влади була закономірна
для політичної практики більшовиків, які, захопивши владу, перемігши у громадянській війні, навіть і гадки не
мали про політичний плюралізм. Становище правлячої партії з усіма інститутами влади (уряд, армія, ВЧК-ГПУ,
суд, преса, фінанси) давало більшовикам величезні переваги перед іншими партіями. Використовуючи політичний,
ідеологічний, моральний тиск, репресії та терор, більшовики ліквідували своїх політичних противників.
Багатопартійності не могло бути і з ідеологічної точки зору. Занадто різними були погляди на політичний,
економічний та ідеологічний устрій суспільства. По суті, існувало протистояння двох політичних концепцій:
диктатури партії та революційної демократії.

Встановлення політичної монополії більшовиків було зумовлене не лише насильницьким придушенням політичної
опозиції, але й їхнім успіхом у громадянській війні. Їм вдалося використати у своїх цілях прагнення народу до
нового життя, змін, послідовніше та організованіше здійснювати свою політику.

Отже, більшовицька практика втілення ідеології комунізму означала перш за все терор, спочатку ідеологічне а
потім і фізичне винищення ідейних супротивників. Тож подальші події (голодомор, масові розстріли, ув’язнення
десятків тисяч безневинних людей) були логічним продовженням більшовицького курсу, а не “відхиленням від
ленінського курсу”, як це намагаються подати деякі сучасні прихильники комуністичної ідеології.



3. Крах теорії і практики комуністичного будівництва та його наслідки в Україні


Початок краху теорії і практики комуністичного будівництва припадає на кінець 80-х років ХХ століття. У 1988
р. в Україні стихійно виникають перші масові мітинги. Протест проти злочинного замовчування владою наслідків
чорнобильської катастрофи вивів людей 26 квітня 1988 р. у Києві на мітинг і демонстрацію. Учасників акції було
розігнано загонами міліції. Драматичні зіткнення між міліцією відбулися у багатьох містах країни.

Компартійна верхівка за всяку ціну намагалася стримати наростання народного гніву проти тоталітарного режиму,
утримати свою монополію на владу. Та у 1988-1991 рр. нескінченні мітинги, пікети, страйки, інші акти
громадянської непокори відбувалися в усіх регіонах України.




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel