Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: « Київський національний університет – центр освіти і культури » (ID:10282)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       13 стр.
Размер в архиве:   165 кб.

згодом стали основою цього вищого аграрного навчального закладу Києва, закладаючи наукові традиції, що
здебільшого визначають напрямки наукових пошуків і на сучасному етапі. Це, зокрема, відомий вчений в галузі
морфології, систематики і ембріонології рослин С. Навашин, який з 1894 по 1915 р. працював у Київському
університеті, де створив школу цитологів і ембріологів рослин, а потім 10 років очолював кафедру ботаніки
сільськогосподарського інституту.

У Голосіївських вищих навчальних курсах також працювали визначні вчені, які сформувалися в Київському
університеті. Це, зокрема, відомий український математик, академік М. Кравчук, який до цього багато років в
стінах Київського університету проводив глибокі дослідження з алгебри, математичного аналізу, теорії
диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії дійсної та комплексної змінної, а також теорії ймовірностей.

Гордістю колективу Шевченківського університету був всесвітньо відомий вчений хімік П. Власик. Під його
керівництвом проведені комплексні дослідження спрямовані на обґрунтування системи удобрення за допомогою
мічених атомів, впливу передпосівного обробітку насіння розчинами солей, мікроелементами тощо.

З початком ХХ століття починається новий етап не лише в науці, а в суспільно-політичній думці. Інтелігенція,
долаючи свій розрив з народом усвідомлює необхідність радикальних соціально-економічних і політичних змін в
суспільстві. Ось чому більша частина української інтелігенції з захопленням вітала Жовтневу революцію 1917
року. “Аж ось вибухнула революція. Отже, можна собі уявити, - писав В. Винниченко, - що почуло недосушене,
затоптане, принижене українство, коли залізна рука спала з його горла, коли воно могло підвестись, умитись,
людськими, не запльованими очима глянути в очі таким же людям... За 250 років перебування у спілці з Росією
українство вперше в ці дні відчувало себе в Росії дома, вперше інтереси цієї колишньої в’язниці стали
близькими, своїми”

Винниченко В. Відродження нації. – К., 1990. – Т.1. – С.15.

. Але радість української інтелігенції була передчасною. Обмежені класовою свідомістю, більшовики з підозрою
ставилися до українського національного руху. Для деяких визначних представників більшовицької партії, як
зокрема Х. Раковського, проблематично було навіть визнати сам факт існування українського народу

Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992. – С.304.

. Проте Ленін був надто обережним політиком, щоб дозволити таким підходам формувати партійний курс. Він
зрозумів, хоч і з деяким запізненням, що націоналізм є могутньою силою, якою партія могла б скористатися. Тому
він сформулював досить плутане твердження, що більшовикам належить визнати і навіть сприяти здійсненню права
пригноблених народів на культурних розвиток і самоврядування доти, і тут йшло дуже важливе застереження, доки
це не перешкоджало пролетарській революції. Інакше кажучи, в теорії національні прагнення українців
визнавалися, а на практиці – відкидалися. Московський уряд ввів цензуру на наукові видання Київського
університету, почалися звільнення з викладацьких посад “буржуазних націоналістів”. Розроблені під керівництвом
М. Скрипника українські підручники були замінені загально радянськими. Цим загрозливим передвісникам
майбутніх масштабних репресій передувало економічне закабалення України: Москва проводила жорстку політики
централізації економіки, зокрема щодо вивозу з України продовольства. Це спричинило спочатку гостру нестачу
харчів, а потім і голод в Україні. Вже у 1921 р. на території України голодувало майже 4 млн. чоловік

Шлямкевич М. Загублена українська людина. – К., 1992. – С.212.

. “Свій висновок, до якого я безсумнівно прийшов: цей голод не стихійний, - писав свідок цих трагічних подій
письменник В. Короленко. – Він є породженням надмірної квапливості: порушено природний порядок праці, висунуто
вперед найгірші елементи, найнепрацездатніші і їм віддано перевагу, а найпрацездатніші придушено. Тепер триває
те саме, і якщо це не припиниться, то можна чекати голоду і наступного року, і далі”

Короленко В. Если возможен ещё выход в России // Український історичний журнал. – 1987. - №7. – С.100.

.

Не задовольнившись економічним поневоленням України московський уряд розпочав наступ на українську
інтелігенцію шляхом арештів, розстрілів і заслань. Вперше до цієї тактики на Україні вдалися у 1929-1930 рр.,
коли органами НКВС була сфабрикована справа “Спілки визволення України” (СВУ). В належності до СВУ звинуватили
і репресували в загальній кількості 45 чоловік, серед яких були і викладачі Київського університету. Було
репресовано таких відомих вчених і представників інтелігенції як С. Єфремова, А. Ніковського, Й. Гермайзе, М.
Слабченка, Г. Голоскевича, Л. Старицьку-Черняхівську. Говорячи про трагічні втрати наукових кадрів
Університету, слід згадали професора Петра Кириловича Нечипоренка (1892-1937), заарештованого 10 травня 1937
року НКВС УРСР, звинуваченого у створенні “фашистської терористичної контрреволюційної шпигунської
організації”, засудженого 2 вересня 1937 р. за статтями 54-6, 54-7, 54-8, 54-11 КК УРСР до розстрілу і
страченого наступного дня, реабілітованого посмертно у 1958 р. (кримінальна справа №46691 фп)

Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури: Матеріали наук.-теорет.
конференції, присвяченої 165-річчю ун-ту. – К., 1999. – С.143.

. Відзначаючи страхіття 30-х років, слід однак зазначити, що московська влада робила і деякі поступки
національним прагненням українців. Так у 1934 році столицю з Харкова було знов перенесено до історичного
центру України – Києва, у 1939 році Київському університету присвоєне ім’я Тараса Шевченка, видатного
українського поета і мислителя, який працював тут після закінчення Петербурзької академії мистецтв в 1845 і
1846 роках.

З початком війни більшість працівників Київського університету було мобілізовано. Основне наукове устаткування
евакуйовано до Уфи, а далі – до Свердловська. У Києві залишилися працівники, непридатні для служби у війську,
обладнання і частина бібліотеки, що їх не змогли вивезти. Тим, хто залишився у Києві довелося пережити всі
страхіття німецької окупації. Широко відомий громадянський подвиг видатного математика і механіка
члена-кореспондента АН УРСР Ю.Д. Соколова, під час окупації він, ризикуючи життям, переховував євреїв в
будівлі університетської обсерваторії. Людина незламної громадянської мужності, він вже в останні роки життя,
1969 р., підписав широковідомий в історії українського національно-визвольного та демократичного руху
лист-протест проти арештів українських дисидентів; серед підписантів тоді був цвіт української
науково-технічної та творчої інтелігенції (усього півтори сотні підписів)

Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка: Довідник: Історія, факультети, кафедри, напрями
наукових досліджень. – К., 1999. – С.81.

.

Не всім співробітникам пощастило повернутися з війни. Залишилися на полях війни Гнат Полончук, Георгій
Діденко, Феодосій Феліцін, Абрам Биков та ін. Привселюдно було страчено на площі у Рівному Миколу Астахова

Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури: Матеріали наук.-теорет.
конференції, присвяченої 165-річчю ун-ту. – К., 1999. – С.143.

.

Після війни почалося відновлення наукового потенціалу Київського університету.

У країні йшла відбудова народного господарства, створювалися матеріально-технічна та сировинна база для
виробництва і відчувався великий дефіцит освічених науково-технічних кадрів, сучасних технологій. До цієї
роботи почали залучати й колективи вищих навчальних закладів.

18 квітня 1956 року було засновано науково-дослідний сектор (НДС) Київського університету імені Тараса
Шевченка, першим начальником якого став Толстой Михайло Іванович

Історія Української РСР / авт. кол. Ю.Ю. Кондуфор (кер.), В.І. Клокав, С.В. Кульчицький, М.Н. Лещенко, А.В.
Лихо лат, В.Г. Сарбей, Г.Я. Сергієчко, П.С. Сохань. – К., 1981. – С.431.

.

Разом з доцентом Б.Гаврусевичем та аспірантом А.Бельським у травні 1956 року М.Толстой уклав перший
госпдоговір з геолого- розвідувальною партією Мінколірмету СРСР на пошуки рідкісних металів в Олевському
районі Житомирської області.

Слідом за геологами до роботи у НДС включилися географи (професори І.Заморій, Н.Вернардер, доцент О.Харченко),
хіміки (доценти Г.Баталін, А.Лилипенко, І.Уськов та ін.), фізики (професори С.Герцрікен, О.Шишловський,
О.Голик. доцент В. Стрижак та ін.), радіофізики (професор Н.Моргуліс, доценти І.Конділенко, В.Стріха),
математики (професор І.Ріхман, доценти М.Сідляр, М.Танцюра).

Завдяки цьому вже до I960 року обсяг договірних робіт в університеті перевищив рівень усіх університетів
України, разом узятих

Киев / авт. кол. Т.В. Главак, Ю.В. Бабко, Н.Д. Безверхий, В.П. Варивода та їн. – К., 1979. – С.513.

.

Вже у 1964 року штат науково-технічних працівників НДС перевищував 350 співробітників. Залучення до"




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel