Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: « Громади Лівобережної України » (ID:10245)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   27 кб.

Лівобережній Україні: "Сприяти всебічному піднесенню науки і літератури". Сам Філоматіфський активно
популяризував знання з історії, етнографії, географії України, висміював рабське схиляння українських дворян і
міщан перед іноземщиною (чи то з Півночі, чи то із Заходу). Він виховував шанобливе ставлення до національної
культури, закликав якнайширше впроваджувати українську мову на сторінки друкованих видань, публікувати цією
мовою наукові праці, які "может быть, будут состязаться с просвещеннейшыми народами Европы”.

Самі прихильники Харківської громади своїм особистим прикладом показували патріотичне відношення до
української мови. Зокрема, професор (пізніше — ректор) Харківського університету Петро Гулак-Артемовський
друкував українською мовою свої поетичні та літературознавчі твори. Найбільшу славу йому принесли байки. Вони
приваблювали читача і засудженням кріпосницького режиму, і яскраво-образною українською мовою. Причому автор
допомагав читачам мовознавчим коментарем з порадами, як треба вимовляти українські слова.

Деякі публікації розкривали ідейне багатство і зразкову мовну форму української народнопоетичної творчості,
популяризували твори Івана Котляревського і Григорія Сковороди. Прикро, але сам П. Гулак-Артемовський
легковажно дивився на свою поетичну творчість, розглядаючи її майже як звичайне експериментування з мовою,
яка, мовляв, не має надії на самостійне майбутнє і вмирає з кожним днем".

З такими песимістичними настроями ніяк не погоджувався харківський земляк і сучасник Гулака-Артемовського,
виходець із знатної козацької родини Григорій Квітка-Основ'яненко. У "Супліці до пана іздателя, що з'явилася
як передмова-пояснення до його першого друкованого твору українською мовою "Салдатский патрет" (1833 p.),
Квітка рішуче засудив зневагу до української мови: "Є такі люди на світі, що з нас кепкують і говорять та й
пишуть, буцімто з наших ніхто не втне, щоб було, як вони кажуть, звичайне, і ніжненьке, і розумне, і полезне,
і що, стало бить, по-нашому, опріч лайки та глузування над дурнем, більш нічого не можна й написати". Зрештою
Квітка-Основ'яненко і свою письменницьку діяльність зосередив на написанні українською мовою прозових творів.
За життя автора його тричі видана у Москві й Харкові збірка повістей мала величезний успіх серед освічених
людей і принесла Квітці славу батька української прози. А прості селяни, багато з яких на Харківщині також
були знайомі з творчістю Квітки-Основ'яненка, шанобливо називали його народним письменником.

Навколо цього авторитетного митця і народознавця гуртувалася передова українська молодь. Саме під його впливом
зайнявся україномовною творчістю випускник Харківського університету Микола Костомаров, який пізніше
прославився як історик України.

Улюбленою темою тодішніх молодих членів харківської громади була історія боротьби українського народу за
незалежність, в авангарді якої стояла Запорозька Січ, українське козацтво. Як однодумці-патріоти національно
свідомі представники харківська інтелігенції вони ще на студентських лавах згуртувалися в літературне
об'єднання, представників якого і до сьогодні називають "харківськими романтиками". Історичне минуле вони
сприймали й оспівували переважно з позицій ідеалізованої запорозької громади, вбачаючи у козаках
найсамовідданіших захисників Батьківщини, а в їхніх громадських порядках — ідеал суспільно-політичного устрою
і соціальної справедливості.

Це й визначало головний зміст поетичних творів харківських романтиків Амвросія Метлинського, Левка
Боровиковського, Олександра Корсуна та ін. До того ж, вони вважали, що своїми творами рятують "вмираючу мову".
А з порятунком рідної мови пов'язувалися надії на відновлення автономного устрою України чи, принаймні, на
збереження традицій духовної культури. Отже, започатковане на Слобожанщині культурне відродження швидко
поширилося й на решту українських земель під владою Російської імперії й навіть сягнуло обох її столиць:
давньої — Москви і новітньої — Санкт-Петербурга.



4. Подальше посилення антикріпосницьких настроїв в Україні: таємні громади у військах, молодіжні громади 90-х
років ХIХ ст.


Рішучіше діяли у цей же період таємні дворянські організації, які складалися в основному з кадрових офіцерів.
Багато з них пройшли школу масонства, але не задовольнилися її поміркованістю та обережністю в засобах
визвольної боротьби проти соціального і національного гніту. У змаганнях проти царського самодержавства і
кріпосницьких порядків Російської імперії вони зробили головну ставку на військовий переворот, не зупиняючись
у своїх намірах навіть перед цілковитим винищенням царської родини. І в цих організаціях, хоч би в якому
регіоні імперії вони діяли, активною, а то й провідною силою виступали українці.

Потягом двох років Товариство об'єднаних слов'ян прийняло у свої члени понад 50 офіцерів, здебільшого вихідців
із дрібномаєткових українських дворян Полтавщини, Чернігівщини, Херсонщини, Волині. Серед них були Яків
Андрієвич — непримиренний противник монархічної влади та ініціатор проведення революційної агітації серед
солдатських мас; Олексій Усовський — послідовний критик кріпацтва; Іван Горбачевський, пов'язаний родинними
зв'язками з відомою в Україні просвітительською династією Кониських; Іван Сухинов — нащадок
козацько-гайдамацького ватажка XVIII ст. Клима Сухини; нарешті, Яків Драгоманов — немовби жива ланка у ланцюзі
історії національно-визвольної боротьби українського народу: предки — у лавах козацького війська, нащадки —
серед проводирів українського національного руху ХІХ-ХХ ст.

Керівники Товариства об’єднаних слов'ян склали його "Правила", які були програмним документом. Тут ставилося
завдання скасувати монархічні режими в усіх країнах, повсюдно ліквідувати кріпацтво та станові привілеї.

Першорядного значення "Правила" надавали взаєморозумінню революціонерів з народом. Щодо цього зазначалося:

"1. Ніякий переворот не може бути успішним без згоди і сприяння цілої нації, тому треба насамперед підготувати
народ до нового устрою громадянського існування, а згодом уже дати йому його.

2. Народ не може інакше стати вільним, як зробившись моральним, освіченим і промисловим. Хоч воєнні революції
швидше досягають мети, але наслідки їх небезпечні: вони бувають не колискою, а труною волі, в ім'я якої вони
здійснюються".

Остаточною метою товариства було знищення міжнаціональної неприязні і створення федеративного союзу незалежних
слов'янських республік. Щоправда, зарахувати до них Україну як окрему незалежну державу Товариство об'єднаних
слов'ян не наважилося, що було свідченням низького рівня української національної самосвідомості серед
більшості його діячів.

Одночасно посилювалася тенденція до сполучення руху громад з соціалістичним рухом, який взагалі то кажучи
українські національно свідомі діячі сприймали далеко неоднозначно. Так відомо, що загострення відносин між
Драгомановим та діячами руху громад в Україні стало саме зародження соціалістичного “Женевського гуртку”
Драгоманова. Цей конфлікт був настільки серйозним, що Драгоманов навіть був вимушений відмовитися від
матеріальної допомоги цього впливового руху і переїхати до Софії (Болгарія), де його погляди знайшли більшу
підтримку.

Рух громад, що починався, зокрема й на Слобідській Україні як суто національно-культурний наприкінці сторіччя
об’єктивно став набувати визначених політичних рис.

У 1890-их роках серед молоді — у школах, гімназіях, університетах — засновувалися «українські громади» —
підпільні гуртки. У середині 1890-их років енергійно діяла українська студентська громада в Київському
університеті. Членами її були: Д. Антонович («Муха»), син В. Антоновича, І. Черкаський, Є. Черняхівський, І.
Стешгнко, О. Моргун, М. Кривенюк та ін. Незабаром вона поділилася на дві частини: першу — з Д. Антоновичем, І.
Черкаським, М. Кривенюком, М. Міхновським, В. Шеметом, С. Шелухпним та іншими — і другу, так звану
«драгоманівську» — зі Стешенком, О. Моргуном, К. Василенком, П. Тучапським, М. Ковалевським. З цим останнім
гуртком була в тісних стосунках Леся Українка, і з цього ж гуртка вийшли марксисти К. Василенко і П.
Тучапський.



Висновки


За підсумками роботи можна зробити наступні висновки:

1. Утворення громад на Лівобережній Україні, початок їх національно-культурної і просвітницької діяльності
пов’язаний насамперед з об’єктивними передумовами, що їх створила колонізаторська політика російського уряду
на Україні. Наступ на залишки української автономії, утвердження ідеологічних настанов “великой і неделимой”
імперії викликали не просто занепокоєння передових кіл українського суспільства, а й цілком обґрунтовані
побоювання у можливості українців взагалі зберегти свою національну самобутність, історичну і культурну
спадщину нашого народу. В цих умовах українська інтелігенція вбачала у русі громад насамперед гарантію від




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel