Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: « Громади Лівобережної України » (ID:10245)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   27 кб.

Житецький, Чубинський, Драгоманів, Вовк, Михальчук, Русів, М. Ковалевський, Подолинський, Старицький,
Нечуй-Левицький та ін. Київська Громада стояла в тісних зв'язках з такими самими Громадами, що зорганізувались
у всіх більших містах України — в Харкові, Одесі, Чернігові, Полтаві, а також у Петербурзі. У своїй діяльності
Громада як і раніше, трималася здалека від політичних виступів і від зв'язків з революційними організаціями.
Але це не значило, що вона уникала впливу на громадські справи. Вона вела свою політику дуже широко,
досліджуючи розвиток політичних та економічних обставин, намагаючися використати їх для скріплення українства.
Наприклад, Громада звертала пильну увагу на розвиток земств і міського самоврядування, цілий ряд її членів
брав активну участь у цих установах і там обороняв українське становище. Але найбільшого значення надавала
Громада розвиткові науки та письменства, спираючи на них основи української національної ідеології.

Між членами Громади був ряд знаменитих спеціалістів, що почали досліджувати різні ділянки українського життя.
Історичні досліди скупчувались у виданнях Археологічної Комісії, офіціальної установи при київськім
генерал-губернаторі, де надрукував багато своїх праць Антонович. Але головним центром української науки став
Південно-Західній Відділ Російського Географічного Товариства, відкритий у Києві в 1873 p., членами якого
стали самі українські вчені і тут вільно розгортали свої досліди. Тут опубліковано «Історичні пісні
українського народу» Антоновича і Драгоманова, великий збірник етнографічних матеріалів Чубинського, збірки
казок і чумацьких пісень, статистичні досліди на основі перепису населення Києва — все фундаментальні наукові
видання.



2. Ідеологія “хлопоманства”. Утворення громади Володимиром Антоновичем. Подальший розвиток руху громад на
Україні


У 50—60-их роках на Правобережній Україні, під впливом революційних ідей, що приходили з Заходу, серед
польської молоді, переважно шляхетського походження, виник культурний рух, так зване «хлопоманство».
«Хлопомани» прагнули демократизації суспільних відносин, активного служіння народові, скасування кріпацтва.
Вони не поділяли ідей повстанців 1863 року, вважаючи, що їх місце не в польському таборі, а з українським
народом.

Група «хлопоманів» на чолі із студентом Київського університету Володимиром Антоновичем проголосила себе
українцями, виступила з польської організації і спільно із студентами з Лівобережної України заснувала
“Громаду”. Поляки затаврували цю групу як «зрадників». На це Антонович відповів «Сповіддю», яку надруковано в
«Основі». Він писав, що для шляхтичів-поляків е два шляхи: перший — повернутися до українського народу, працею
якого жили їхні предки, платячи за це йому презирством та зневагою його релігії, і другий шлях — залишитися
зайдами-паразитами, ворогами національного розвитку українського народу. Антонович обрав перший шлях: він
повертається до віри предків ((православ'я) і працюватиме для добра свого народу. За ним пішли поляки, які
відіграли велику роль в українському відродженні: Кость Михальчук — філолог, Борис Познанський — етнограф,
Тадей Рильський — економіст (батько поета Максима). Сам В. Антонович став у майбутньому видатним істориком
України, основоположником історичної школи.

В 1860-их роках у Києві оформилася так звана «Стара Громада», членами якої були переважно колишні студенти, що
заснували при Київському університеті «Громаду». В міру того, як вони закінчували університет, їх заступали в
«Громаді» нові студенти. У 1870-их роках до «Старої Громади» належали переважно члени, що були приятелями ще в
студентські роки. Очолював це товариство В. Антонович, а входили до нього: Б. Познанський, М. Зібер, М.
Драгоманов, П. Житецький, О. Кістяковський, П. Чубинський, Т. Рильський, М. Михальчук, М. Старицький, О.
Русов, Ф. Вовк, І. Лучицький, О. Кониський, М. Лисенко та інші.

За прикладом Київської «Старої Громади» стали засновуватись громади в інших містах: Полтаві, Чернігові, Одесі,
Харкові, Петербурзі. Громади ширили в народі національну свідомість, впливали на пресу, школи.



3. Національно-культурне відродження на Слобідській Україні. Харківська громада


Справедливо вважається, що освічена людина може не тільки ліпше постояти за свої громадянські права, а й
успішніше захищати загальнолюдські ідеали соціальної справедливості, мовно-культурні надбання народу. Власне
мовно-культурна проблема постала на передньому краї життя освіченої громадськості Лівобережжя і Слобожанщини
після ліквідації козацької автономії. З кінця XVIII ст. цей регіон став колискою загальноукраїнського
національно-культурницького відродження. Мету свого життя вбачали у ньому багато інтелігентів — люди розумової
праці, що походили переважно з незаможних верств населення: дрібномаєткового дворянства, нижнього і середнього
духівництва, міщанського і козацького станів.

Колискою цих національно-культурних утворень свідомої української інтелігенції по праву вважається Харківський
університет. Російським царатом цей найвищий навчальний заклад замислювався перш за все як знаряддя
русифікації, мовної та культурної асиміляції українців. Але сталося інакше: новостворений університет — на
той час єдиний вищий навчальний заклад в Україні у складі Російської імперії — став не лише науково-освітнім
центром, а й охоронцем та провідником української культури. За свідченням історичних джерел 150 десятин землі
під цей вищий навчальний заклад пожертвувала так звана громада міських військових обивателів. Ми мало знаємо
про діяльність цих людей, проте в державних архівах зберігся доповідний лист обер-поліцмейстера К.С.
Черняхівського, від 19 лютого 1804 року, в якому розповідається про організацію “малоросійських читань” у
лютому того року.

Чимало його викладачів і студентів зробили значний внесок у розвиток різних галузей українознавства, видавали
наукові статті з питань історії і культури України, є підстави припускати наявність у подібних громад
постійних коштах у спеціальних касах.

Коштом слобідського дворянства й купецтва, за сприяння вельможі Миколи Каразіна, було закладено в Харкові
університет. Перший і одинокий тоді на Подніпров’ї, найвищий науковий інститут, зразу зробився центром
літературно-наукового руху всієї України, й тут панував український дух, далекий ще від повної національної
свідомості, та близький до неї місцевими традиціями дворянства та любов’ю й уважливістю для простолюддя.

З круга харківських професорів вийшов і найкращий по сатирик Петро Артемовський-Гулак (1790 — 1865) автор
знаменитої казки-сатири «Пан та собака» й цілої низки «перелицьованих» од Горація та романтичних балад. Цей
дворянин з походження хоч і дивився на закріпачення селян, як на щось природне й зрозуміле, все ж таки
спочував недолі простолюддя й протестував проти панських зловживань на шкоду кріпаків. В його будинку часто
збиралися однодумці поета, в цих імпровізованих громадах панував дух просвітництва та лібералізму, що так не
властивий був тодішній Російській імперії. Старший від Гулака Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843),
вихований в атмосфері навчань Сковороди, почав свою літературну діяльність доволі пізно (1816), та й то
російською мовою, але безсмертну славу здобув собі щойно як автор української «Марусі», першої, не тільки в
нас, але й у європейському письменстві повісти з народного життя. Його комедія про «Сватання на Гончарівці»,
написана чистою українською мовою та дві українсько-російські п’єси — «Шельменко-деньщик» і «Шельменко-писар»
до нині не втратили ще інтересу, а надрукована комедія про «Суматоху в малому містечку» була правзором для
«Ревізора» М. Гоголя. Квітка-Основ’яненко завжди був бажаним гостем у українських національно свідомих
товариствах.

Харківський університет, при якому було відкрито друкарню і книгарню, став центром найбільш впливової
Харківської громади, яка стимулювала випуск на Слобожанщині місцевих газет, журналів, альманахів — спочатку
українських лише за тематикою, а потім і за мовою (двомовних — українською і російською, рідше — лише
українською). Ці видання не тільки висвітлювали поточне соціально-економічне і політичне життя регіону, а й
торкалися історичного минулого українського народу, зосереджували увагу на самобутності його культури.

Вихованцем цієї громади був пізніший письменник, історик та громадський діяч Микола Костомаров, що зв’язав
собою перші спроби харківської громади з київською 40-их років, а ідеали старого масонства й політичних
конспірацій Лівобережжя розбудував і оформив у програмі Кирило-Мефодіївського Братства. Безпосередні зв’язки
харківських діячів з Варшавою й Прагою, зробили Харків першим осередком українського слов’янофільства, що з
усіма хибами все ж таки було визначним рушієм у національно-культурному поступі на українських лівобережних
землях.

Визначний діяч харківської громади випускник і викладач Харківського університету (пізніше — професор
всесвітньої історії та стародавньої географії) Євграф Філомафітський так проголосив мету громад на




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel