Реклама


Замовити реферат


От партнёров

Интересное
загрузка...

Счетчики
Rambler's Top100

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Рефсмаркет!

Тема: « Атмосфера та проблеми її охорони» (ID:10100)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       9 стр.
Размер в архиве:   43 кб.

життєдіяльності зелених рослин суші і Світового океану, що виділяють його в процесі фотосинтезу. Кисень є
компонентом більшості найважливіших органічних сполук і входит до складу багатьох неорганічних сполук. Усім
добрі відома роль кисню в процесі дихання. Зменшення його в повітрі до 14 % є критичним для багатьох тварин.

Інертні гази й азот не беруть участі в поглинанні радіації та в її випромінюванні, хімічно не активні в
атмосфері. Лише для певної групи мікроорганізмів, наприклад бульбочкових бактерій, азот повітря є чинником
життєдіяльності. Організм людини засвоює азот разом з їжею.

У атмосфері міститься 0,03% СО2, (IV) або 2,3 • 1012. Джерелом надходження вуглекислого газу в атмосферу є
вулканічні гази, гарячі ключі, дихання людини, тварин, рослин і, нарешті, спалення людиною пальних
копальневих. Спалення палива вносить щорічно в атмосферу не менше 1 •1010 т вуглекислоти. Приблизно 1 1011 т
вуглекислоти безупинно знаходиться в обмінному стані між атмосферою й океаном. Обмін вуглекислоти в
поверхневих прошарках океану відбувається протягом 5-25 років, у глибоких - 200-1000 років. Повний обмін
діоксиду вуглецю в атмосфері відбувається за 300-500 років.

Розчинність діоксиду вуглецю залежить від температури, тому в холодних областях океану відбувається переважно
його поглинання, а в тропіках - виділення.

Наявність діоксиду вуглецю в атмосфері забезпечує накопичення сонячної енергії в біосфері за рахунок
фотосинтезу складних з'єднань вуглецю, що у процесі життя безупинно виникають, змінюються і розкладаються. Ця
динамічна система підтримується діяльністю наземних рослин і водорслів, що уловлюють енергію сонячного світла
і використовують її для перетворення діоксиду вуглецю і води в різноманітні органічні сполуки з виділенням
кисню.

У процесі фотосинтезу рослини щорічно поглинають з атмосфери 170 млрд. т СО2 (IV). Перетворення його в
органічну речовину відбувається в живих клітинах за допомогою хлорофіла і світла. Найголовнішим складового
цього процесу є фотоліз води. У ході фотолізу з молекули води під дією енергії сонячних променів визволяється
кисень, а водень йде на відновлення вуглекислоти.

На фотосинтез 1 т органіки необхідно 1,5-1,8 т СО2 (IV), при цьому визволяється 1,1-1,3 т. кисню. Вважають, що
рослини щорічно створюють до 100 млрд. т органічних речовин. При цьому вони витрачають 130 млрд. т води і
виділяють 155 млрд. т кисню. Дві третини синтезованої органічної маси припадає на наземні рослини і третину -
на планктон і водорослі.

Діоксид вуглецю дуже активний і у фізіологічному відношенні. Він грає важливу роль у регуляції обмінних
процесів, діяльності центральної нервової системи, дихання, кровообігу, кисневого режиму. Проте ця регуляція
опосередкована впливом СО2 (IV), утвореного самим організмом, а не надходить з атмосфери. У тканинах і крові
тварин і людини парціальний тиск приблизно в 200 разів перевищує розмір його тиску в атмосфері.

Систематичні спостереження за змістом діоксиду вуглецю в атмосфері показують, що воно зростає. Відомо, що СО2,
(IV) в атмосфері подібно склу в оранжереї, пропускає променисту енергію Сонця до поверхні Землі, але затримує
інфрачервоне (теплове) випромінювання Землі і тим самим створює так називаний тепличний (парниковий) ефект.

Метан - основний атмосферний вуглеводень, на який припадає 0,00016 % об'ємного вмісту газів атмосфери.
Утворюється він у болотах і рисових чеках завдяки життєдіяльності вищих тварин. Внаслідок окислення метану в
атмосфері з'являється оксид вуглецю.

Озон - надзвичайно важливий компонент атмосфери, хоч кількість його в газовій оболонці Землі зовсім невелика і
становить лише 0,001-0,000001 %. Якщо весь озон атмосфери при нормальному атмосферному тиску сконцентрувати
біля поверхні Землі, те потужність цього шару становитиме лише близько 3 мм. Однак такої кількості достатньо
для повного поглинання згубної для біосфери Землі частини сонячної радіації. Концентрація озону досить
нерівномірна як у просторі, так і в часі. Найменше озону в тропіках, де вміст його слабко змінюється залежно
від пори року. У Північній півкулі озону дещо більше, ніж у Південній. Найвища його концентрація
спостерігається в приполярній області, у Південній півкулі - на широті 50-60 . Максимальна густина озону
фіксується на висотах 24-26 км у тропіках і 18-20 км у полярній зоні. Концентрація і густина озону при
відсутності інтенсивного антропогенного впливу в межах місяців і років змінюється неістотно, а всі добові і
внутрішньодобові зміни можуть досягати 50-100 %, найчастіше смердоти пор'язані з горизонтальними
перенесеннями, підйомом і опусканням окремих повітряних мас з різним вмістом озону.

Історія вивчення озону не дуже тривала. Заслуга відкриття його шару належить фізикам із Франції: Ш. Фабрі та
А. Бьюіссону, які в 1913 p. довели, що випромінювання Сонця з довжиною хвилі від 200 до 300 нм інтенсивно
поглинається атмосферою Землі. Це було істотне досягнення, бо частина вчених тоді вважала, що
ультрафіолетове випромінювання поверхні Сонця поглинається його власною атмосферою — протяжною газовою
оболонкою, що оточує Сонце й простягається мало не до самої Землі. Трохи пізніше доведено, що залежно від
висоти озон розподілений над земною поверхнею дуже нерівномірно і його концентрація на малих висотах у багато
разів менша, ніж там, де вище на десятки кілометрів.

Дуже цікавим і переконуючим у цьому відношенні виявився дослід відомого англійського фізика Дж. Релея. У 1918
p. він дослідив поширення в повітрі інтенсивної лінії випромінювання ртутної кварцевої лампи. Випромінювання
мало довжину хвилі р 253,7 нанометра. Дана довжина припадає на максимум поглинальної здатності озону.

Якщо відійти віл такої лампи на велику відстань, щоб її промені проходили в повітрі 5—6 км, і спостерігати чи
фотографувати ультрафіолетове світло з довжиною хвилі 253,7 нм, то можна легко встановити, чи багато озону
було на шляху світла. Якщо чимало — то фотони зі вказаною довжиною хвилі поглинуться і не доберуться до
спостерігача. Релей попередньо підрахував, що у випадку рівномірного розподілу озону по всій товщі атмосфери
його об'ємна частка була б близькою до 4 • 10~7 і ослаблення лінії випромінювання в 253,7 нм ртутної лампи
було б практично повним (інтенсивність мала б зменшитися в 1035 раз).

У своєму експерименті Релей легко фотографував ртутну лампу з відстані 6 кілометрів Це свідчило, що
концентрація озону біля самої поверхні Землі надзвичайно мала і більша частина озону знаходиться на великих
висотах.

Якщо у верхніх шарах атмосфери озон відіграє надзвичайно важливу захисну роль для всього живого, то яри
надмірному накопиченні його поблизу поверхні Землі він здатний негативно впливати на здоров'я людей,
викликаючи хвороби очей і легень. Така неоднаковість впливу озону пов'язана з особливостями природи його
утворення у нижньому (тропосферному) і витому (стратосферному) шарах атмосфери. Переважає в атмосфері
стратосферний озон, на його долю припадає близько 92 % загальної кількості озону атмосфери.

Водяна пара, можливо, найбільш мінлива в часі і у просторі складова атмосфери. В приземній частині повітряного
басейну становить пересічно від 0,1—0,2 % у полярних широтах до 3 % біля екватора. В окремих випадках водяна
пара становить за об'ємом 4 % вологого повітря. На висотах 1,5—2 км кількість водяної пари зменшується вдвічі.
В атмосферу вона надходить завдяки випаровуванню з поверхні водойм, грунту, рослин, завдяки диханню живих
істот. Надзвичайно велике значення пари для термічного режиму атмосфери і земної поверхні. Вона інтенсивно
поглинає випромінювання земної поверхні, що сприяє зменшенню охолодження поверхневої оболонки Землі і нижніх
шарів повітря вночі. Завдяки наявності водяної пари в атмосфері утворюються тумани, хмари і атмосферні
опади. Хмари відбивають і поглинають сонячну радіацію на її шляху до поверхні Землі.

Аерозолі. Навіть найчистіше атмосферне повітря завжди містить не менше 100 завислих частинок в 1 cm . Такі
тверді й рідкі частинки називаються аерозолями. В атмосферу вони потрапляють як завдяки природним джерелам,
так і внаслідок діяльності людини. Головними природними джерелами надходження аерозолів в атмосферу є морські
солі і пил (табл. 1), який здувається вітром з поверхні гірських порід, грунту. Найбільше пилу надходить з
пустель Африки й Азії.

Важливим джерелом виникнення аерозолів можуть бути хімічні реакції між речовинами, які виділяють рослини, і
деякими складовими атмосферного повітря, в першу чергу оксидами азот, що виникають під час грозових розрядів.
Такими реакціями, наприклад, пояснюється поява запаху озону у сосновому лісі після грози. Тверді частинки
диму, сажі, попелу, крапельки кислот потрапляють у повітря під час лісових пожеж, вулканічних вивержень або
внаслідок діяльності людини.

В атмосфері є як радіоактивні гази, так і радіоактивні аерозолі. Походження їх може бути природним і
антропогенним.

Природні джерела радіоактивності — радіоактивні нукліди урану, торію, актинію, сконцентровані у земній корі.
Внаслідок природного розпаду продукти цього процесу — радон, торон, актинон — надходять у атмосферу. З усіх
природних джерел радіації найбільш вагомим є невидимий, без запаху і смаку, важчий у 7.5 рази за повітря газ
— радон. Виявити його можна повсюдно, але концентрація радону у повітрі неоднакова. Наприклад, у місцях
поширення гранітів, базальту, туфу його концентрація вище, ніж там, де є піски або глини.




загрузка...
© 2007-2018 Банк рефератів | редизайн:bogoiskatel